В напрямі протилежному до розвитку Англії відбувався розвиток Франції. Історія її може служити типовим прикладом, як з розкладу класократії і з нездатности охлократії справитись з проблємами матеріяльної культури повстає панування демократії.
Подібно як в Англії розселеня войовничих кочових Англо-Саксів, так тут розселеня Франків ґерманської раси поклало початок самій назві та національній структурі Франції. Тільки тут охлократична влада Франків не одержала такої рішучої перемоги, як охлократична влада Англо-Саксів. Під проводом Франків не наступило таке колоніяльне затишшя, таке винищеня місцевого хаосу і така уніфікація одною владою і одною вірою пасивної маси, що так добре підготовили б цю масу до восприняття творчого класократичного елєменту, як це сталося перед приходом і перемогою норманської класократії в Англії. Тут, в більшій близости до римського центру, франкські варвари застали значно вищу культуру, а заразом значно більшу мягкотілість місцевої аристократії, викликану розкладом цієї культури. Застали вони вже занесену з Риму християнську віру з її ріжними тодішніми сектами і застали врешті більшу мішанину ріжних рас, ніж це було в Англії. Перемога над місцевою ґалло-римською здемократизованою аристократією[1] далась їм значно лекше, але наслідки цієї легкої
- ↑ Ще раз для українського читача, вихованого на демократичнім романтизмі повторяю, що під демократизацією цієї ґалло-римської аристократії не треба розуміти того, що вона почала говорити тодішньою »простою« мовою, носити тодішні свитки і широкі шаравари, співати народні пісні і т. д. Під демократизацією тут, як і скрізь, розумію приняття правлячою аристократією демократичного методу орґанізації і правління. Основи цього методу скрізь і завжди однакові: перенесеня джерел влади на той чи инший тодішній суверенний народ (поняття народу міняються, але суть лишається ця сама) і знищеня тих політичних — перш за все монархічних форм — що обмежували б владу отакої, ставшої суверенною, демократичної аристократії. За часів упадку Римської Імперії, в Ґаллії поширилась власне отака демократизація. Поодинокі краї стали управлятись виборними
державах вона приймав ріжні форми. Про деякі її більше характерні моменти згадаю в дальших »Листах«.
Врешті прикладом класократії може служити наше городове козацтво, яке, повставши з розселеня в південній Україні в XVI і поч. XVII в. зайшлого (переважно з Польщи і з північно-західних українських земель) земельно-лицарського елєменту, що швидко засимілювався біля анальоґічного йому місцевого ядра, витворило одночасно, прекрасно внутрі спаяну, військову лицарську орґанізацію. »Вросши в землю«, ставши землевласниками, городова козаччина визволилась, завдяки оцій своїй внутрішній військовій орґанізації і завдяки обєднаню з пасивними масами одною православною вірою, з під панування демократичної Польщи і за часів Богдана Хмельницького поклала основи монархічної класократичної Української Нації та Держави. На нещастя для України — занесена з Польща зараза демократичного республіканства розложила нашу козацько-шляхецьку класократію. По скиненю династії Хмельницьких, вона почала битись сама поміж собою за владу. Поділена в наслідок цього на взаємно себе поборюючі та нічим в своїй зажерливости необмежені партії — а не так численна у відношеню до своїх пасивних мас, як демократична шляхта польська — вона не видержала боротьби на три фронти: з московською охлократією, польською демократією і внутрішнім бунтом позбавлених сильного і авторітетного проводу пасивних мас. З її упадком упала і сотворена нею держава.
