саксонського походженя), яку все більше усував від влади оцей ново напливаючий, матеріяльно і громадськи культурніщий, класократичний норманський елємент, вирішилась несподівано скоро в користь класократії, завдяки збройній інтервенції претендента до англійської корони, члена пануючої в Англії династії, а в цім часі васала французського Короля — норманського князя Вільгельма Завоювателя. По свому духу і своїм симпатіям близький до місцевої класократичної аристократії, проти якої все піднімала »народні« повстання охлократія (одно з найбільших під проводом Сакса Ґодвіна), Вільгельм зібрав по цім боці Ламаншського каналу шестидесятитисячну армію Норманів і з нею вирушив на завойованя Англії. Гірше озброєна охлократична армія англійського Короля Ґарольда не видержала напору краще озброєних Норманів і в битві під Ґастінґс (1066 р.) Вільгельм одержав повну і рішучу перемогу. Зараз після того він — неподільні досі державні землі і »общинні« овечі випаси попередніх охлократичних правителів розділив між учасниками походу. Армія норманських переможців зразу ж »вросла в землю«.
Рішаючу ролю в дальшому розвиткові Англії відограв факт, що оця армія Вільгельма складалась не з кочових вояків грабіжників, якими були первісні Нормани, а з Норманів вже осілих, вже від ряду поколіннь відданих матеріяльній творчости і продукції на зайнятій ними ще давніще (в північній частині Франції) території. Отже це не були люде промишляючі війною, а ріжні тодішні продуценти (скотарі, чумаки, хлібороби), притягнуті до Вільгельмового походу власне обітницями одержати в Англії новий верстак праці.[1]
Але заразом — що дуже важно — оці матеріяльно творчі продуценти не загубили своєї первісної войовничости, заховали свій лицарський дух, випливаючий з їхньої традиції і розвинутий ще тодішньою лицарською культурою і лицарським вихованням (як опо-
- ↑ Заховані досі реєстри цієї армії, з часу коли вона, вже в характері наділених землею англійських лицарів землевласників, складала в 1086 р. присягу Вільгельмові, дають змогу точно опреділити походженя і рід зайняття оцих предків англійських лордів і англійської шляхти. Це був шукаючий нового верстаку праці клас озброєних і лицарських виходців продуцентів, а не охлократична кочова орда, що шукає тільки дані і грабіжа рухомих цінностей. Наша українська класократія народилась пізніще. Це було реєстрове городове козацтво Гетьмана Хмельницького. І тут велика анальоґія між 60-тисячною зареєстрованою армією Вільгельма Завоювателя і так само 60-тисячною та зареєстрованою армією Великого Богдана. Шаблею лицарською одвоювавши Україну, вона так само зразу ж осіла в землю, стала армією лицарів продуцентів землевласників. З неї могла була вирости, так само як в Англії, сильна класократична Україна, як би це лицарство козацьке заховало так як англійське свою внутрішню єдність, як би воно не здемократизувалось, не знищило було власними руками підстави своєї сили і орґанізації: установленої Богданом дідичної, гетьманської монархічної влади… (Про це ширше в моїй праці: »Україна на Переломі«.)
