В цьому неорґанічному характері всякої охлократії, в її механічности, лежать зародки її розкладу і смерти. Як зріст експанзивности зовнішньої і упадок експанзивности внутрішньої — колоніяльне поширеня і розклад матеріяльної і духової культури метрополії — несе загибель всякій класократії, так навпаки: зріст матеріяльної культури внутрі і припиненя експанзії на зовні несе загибель всякій охлократії. Кочовник чи полукочовник мусить нападати і шукати для себе нових просторів, бо численний зріст його орди завжди переростає податну здатність підвладної цій кочовій орді, примітивно працюючої пасивної
землі заманювати його до »України«. На таке демократичне обманство ніяка реальна охлократична влада позволити собі не може, раз тільки Україна в очах народу це щось таке, чого ще нема і що треба допіру певним інтензивним зусиллям сотворити. Всяка дійсна народня охлократична влада завжди увільняє народ од всякого інтензивного зусилля, а не пропонує йому »будувати« якусь нову, йому незнану »народню соціялістичну« чи »націоналістичну« Україну, як це робили і роблять наші, на народнім охлократичнім українстві спекулюючі, ріжні демократи.
Тактика большовицької охлократії на Україні, що довела її до сучасної перемоги, була типовою для всякої охлократії. Большевики спровокували при помочі української демократії »національне повстання« проти класократичної (по свому заложеню і замислам) хліборобської Української Гетьманської Держави тільки тому, що ця держава була власне українська (проти Денікіна і Вранґеля большовики національних українських повстаннь не провокували) і що вона почала прищіплювати народнім масам позитивну державно-національну українську свідомість. Згадаймо, як ортодоксальні, охлократичного типу, соціялісти завжди вороже і з недовірям ставились до національних змаганнь соціялістів недержавних,тобто безвласнопанських націй і як вони вважали такі змагання для своїх цілей утопійними. Поборювати »панів« при помочі національних гасел охлократи можуть тільки тоді, коли ці »пани« самі національно активні, коли вони самі намагаються прищепити масам національну свідомість. Типовим з цього боку єсть приклад старої Франції, про що мова далі, а в новіщих часах приклад південно-американських республік, де всякі охлократичні »народні вожді« стали во імя мексиканського, бразильського, перуванського, чилійського і т. д. націоналізму поборювати при помочі метисів, Індийців та Неґрів місцеву класову креольську (іспанського та португальського походженя) аристократію тільки тоді, коли власне ця аристократія, визволивши всі оці колишні колонії з під влади іспанської і португальської метрополії, сама знаціоналізувалась і сама прищепила національну свідомість своїм мексиканським, бразильським, перуванським, арґентинським і т. п. націям. На безконешній »національній« боротьбі з місцевими »панами чужинцями« спекулює, здатна тільки до патріотичного галасування демократія, яка хоч нації в той спосіб ніколи врешті решт не визволяє, але з анархічної патріотичної опозиції сама кормиться. Репрезентуюча реальний народ, реальна, войовнича, здатна до державної творчости охлократія ніколи такого рода »національним усвідомлюваням народу« не займається. Вона використовує завжди ту національну свідомість, яку народ в дійсности має, тоб то свідомість, яку він од пануючої державної аристократії вже одержав. Отже і »народня«, »робітничо-селянська Україна« могла служити аґітацийним гаслом для реальної охлократії на Україні тільки доти, доки проти неї істнувала реально пануюча »Україна панська«. Але коли ця »панська« Гетьманська Україна упала, не встигши за короткий час свого істнування прищепити національну свідомість пасивним масам, то разом з нею зникла для охлократів і потреба в національних гаслах для поборювання при помочі реакції України »народньої« против-панської — акції реально істнуючої України »панської«. Тому на другий день після перемоги над реальною активною Гетьманською Україною піднятого демократичними спекулянтами »українського народнього повстання«, піднявші це повстання українські демократи були вишвирнуті з України разом зі своїм »народолюбним патріотизмом« і своєю »на народі опертою національною
