Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/296

Цю сторінку схвалено

войованям гинули і гинуть звичайно всякі демократії. Сьогодня наприклад такою перемагаючою ізвнутрі нацією серед демократій европейських єсть екстериторіяльна — але, в протилежність до цих демократій — расово суцільна, орґанічно обєднана і тому од них без порівнаня сильніща — нація жидівська. З ряду безчисленних прикладів завойованя зовнішнього, вкажу на завойованя великої розложеної Візантії расово суцільною і духово обєднаною горсткою войовничих кочових Арабів і т. д.

Розглянувши вплив демократизації на расові взаємовідносини метропольних націй, подивімся як виглядають в загальних рисах відносини між жовтими і чорними в колоніях.

 

    валені охлократичними ⁣»народніми«⁣ повстаннями і диктатурами, після яких допіру настало панування демократії. Отже ці демократії, як скрізь і завжди так і тут, прийшли вже на готові, вже сотворені нації і держави. Свідомість національної окремішности і початки державности дали креольські класократи, а державні апарати потворили диктатори охлократи. У іспансько-індийського метиса стало більше політичного демократичного інстинкту і терпцю, ніж у нашої наддніпрянської демократії, що не хотіла підождати поки — як там іспанські креоли, так тут місцеві хлібороби, або як каже демократія — ⁣»російські та польські поміщики і куркулі«⁣ сотворять їй за Гетьманщини власну національну державу, яку вона згодом могла б опанувати. Але тому що фундаменти більшости цих південноамериканських держав та націй, завдяки слабости сотворившої їх креольської класократїї, були дуже слабі, то повставші на руїнах оцих недовговічних класократичних монархій та охлократичних диктатур і позбавлені тому консервативних класів та сильного державного апарату тамошні демократичні республіки ⁣»деґенеруються — як пише Caldéron — в комедію дрібних нікчемних інтересів, в революцийну орґію«. Правлять всі ці демократії, позбавлені власної внутрішньої сили, при помочі закордонних капіталів, які вони на найбільше тяжких і принижуючих умовах для своїх урядів позичають (ст. 350). Такий республікансько-демократичний уряд — пише Caldéron — це казна. З неї живуть посередно або безпосереднєо всі горожане, тоді коли чужинці (які, завдяки закордонним позичкам, знаходяться під охороною окремих законів!) експлуатують місцеві національні багацтва і ними користуються«⁣ (ст. 358). Демократичне правління в таких республіках, по словам одного мексиканського державного мужа, це ⁣»адміністрація бюрократії цивільної, яка знаходиться під протекцією бюрократії озброєної: армії«⁣ (ст. 352). До цього у Caldéron'а знаходимо поясненя, що число цієї правлячої демократичної бюрократії весь час страшно швидко зростає. З одного боку кожний новий демократичний правитель збільшує число державних посад, щоб обдарувати ними своїх прихильників, допомігших йому здобути владу; з другого — матеріяльно непродукуюча демократія дбає про розвиток національної культури в той спосіб, що літераторам і культурним діячам дає теж державні посади, в наслідок чого культура розвивається слабо, але бюрократів літераторів стає з кожним днем чим раз більше. Можна собі уявити, який характер приймає ⁣»громадське життя«⁣ в цих демократичних націях, де державна казна служить головним ⁣»засобом продукції«⁣ і джерелом матеріяльного істнування для патріотичних горожан і де рішаючий голос в справі володіння цею державною казною має армія. Наприклад в республіці Болівії (названої так од імени оснувателя цієї дерлеави і творця болівіянської нації Симона Болівара) було — як пише історик Болівії Arguedas — між 1825 і 1898 р. більше ніж шістьдесят революцій і ціла серія міжнародніх війн. В цім часі шість президентів були замордовані, не рахуючи тих, що умерли на вигнанню«⁣ (цитую за Caldéron'ом ст. 108).

    Отже на підставі вищесказаного думаю, що звязувати народини нації з народинами демократії, як робить Др. Старосольський — це з погляду ⁣»Теорії Нації« — не вірно, а з погляду її практики, для якої пишуться теорії — дуже небезпешно.