своєю політикою виборюють для нього новий лад, то розуміється од всіх республік, а од нашої »народньої« тим паче, не залишилось-би ніякогісінького сліда.
Піддержуванням всіма засобами оцієї суґґестії брехні пояснюється її безглузде повстання проти Гетьмана; повстання, яке в результаті їй же найбільше, не тільки фізично, але й морально пошкодило, бо навряд чи вдасться тепер народ переконати, що перебування в приймах у Маршалка Пілсудського більш почесне і більш патріотичне для українського інтеліґента демократа, чим праця для Нації і Держави під проводом свого власного Українського Гетьмана. Тим самим пояснюється і той дивний факт, що, сидячи на еміґрації, наша інтеліґентська демократія, замість просто дати прилюдний доказ своїх державних талантів і орґанізацийних змаганнь, тільки лає на всі лади »хліборобів« і то з таким завзяттям, з такою пасією, що для стороннього глядача здавалось би, що це власне ці хлібороби її з України вигнали, що за Гетьманщини їй життя не було, що не тоді власне вона написала найбільше ґазет і книжок, що не тоді власне вона здобула собі найбільшу »популярність« і т. д.
Тим самим пояснюється її »соціялізм«, з яким по суті вона вже давним давно розпращалася і з яким нічого спільного не має, але держить його в своїх політичних псевдонімах про запас, тому, щоб колись при нагоді, як що знов прийдеться »народ« підбунтовувати, можна було ним покористуватись. Тим самим врешті пояснюється її найбільше злочинна робота: розбивання єдности українського хліборобського класу в той спосіб, що вони — всі оці вчорашні соціялісти і розпреділителі землі — сьогодня проголошують себе оборонцями »куркуля« очевидно знов таки оборонцями перед »зажерливими панами«. І коли наші есери, роблячи свою політичну ставку на українського кочовника, принаймні були послідовні в своїй політиці; коли »соціялізуючи землю«, вони своє хотіння політичної влади прибрали хоч в реально безглузду, але теоретично льоґічну ідею, — то наші збанкрутовані демократи, роблячи свою останню політичну ставку на, українського »куркуля«, дають ще тільки лишній доказ свого ідейного безголовя та політичного обманства.
Бо де справді кінчиться оцей милий »народньо-республіканський куркуль« і починається поганий »гетьмансько-хліборобський пан«? Скільки десятин треба мати в Республіці для того, щоб зватись »українським патріотом« і скільки десятин, щоб бути »царським ґенералом«, або »московським чи польським поміщиком«? І хто повірить, що національні інтереси «хліборобського селянства« будуть якраз захищати
