у нас? І чи не найбільшою нашою національною траґедією єсть те, що досі не зміг фактично перемогти у нас ані один, ані другий; що ми не стали міцною державою кочовників, державою юрби, державою охлократичною, якою стала заполонена своїми кочовниками великоруська Московщина, але й не стали ми державою хліборобською, бо все-ж таки кочовників серед нас була велика сила. І чому в результаті на цьому фатальному пограниччу між цивілізацією плуга і цивілізацією степу, всі свої войовничі державні елєменти ми досі віддавали кочовій Москві, а найбільше культурні верхи елєментів хліборобських ми віддавали Польщі?
Все це питання, коло яких той, хто не хоче безрадно блукати по тяжких шляхах нашого громадського життя, спокійно і без ясної, правдивої, як це життя, відповіді пройти не може.
20. Вище я старався показати, якою, на тлі нашого стихийного ірраціонального процесу боротьби хлібороба з кочовником, була роля тієї свідомої інтеліґенції, що, не маючи сама матеріяльної сили, не володіючи ані землею, ані зброєю, хотіла захопити владу на селі, хотіла стати селянською національною українською аристократією. Перемога над українським хліборобом кочової охлократії — тоб-то большовицької озброєної аристократії юрби — була підготовлена властолюбивими українськими інтеліґентами есерами. Але, коли український хлібороб не зміг противопоставили залізній орґанізації большовицькій такої-ж залізної орґанізації своєї; коли, оперта на розумнім раціональнім умінню правити ледачою і хижацькою юрбою, прекрасно зорґанізована большовицька аристократія охлократична не зустріла на Україні такої-ж прекрасно зорґанізованої, опертої на розумнім і раціональнім умінню правити продукуючими класами, аристократії класократичної[1] хліборобської — то в цьому винна теж і
- ↑ Сово »класократія«, вжите вперше М. В. Кочубеєм в його статті в попередній книжці »Хліборобської України«, на мою думку найкраще відповідає тому поняттю, яке ми мусимо в образі панування і правління аристократії продукуючих класів, класів володіючих засобами продукції і засобами війни. Бо коли слово охлократія все означало панування такої аристократії, яка уміє захопити в свої руки правління незорґанізованою — в процесі матеріяльної продукції ще не здиференціованою на класи — юрбою (охлос = юрба); коли слово демократія означає панування виборної аристократії, при чім такої аристократії, яка для виконування спеціяльно політичних завданнь вибірається не поодинокими класами, а цілим перемішаним в одну купу виборців »народом« (демос = народ) — то слово класократія найкраще означає панування такої аристократії, яку виділяють із себе орґанічно в процесі орґанізації свого економічного і політичного життя, здиференціовані вже по способу матеріяльної продукції, але ще демократичною виборчою механікою не перемішані, продукуючі класи, класи, що володіють самі засобами продукції (землею і фабриками) і засобами війни та оборони (державою та армією) своєї нації. Про основні характерні прикмети охлократичного, демократичного і класократичного методу орґанізації національної аристократії буде мова в другій частині цих »Листів« у слідуючій книжці »Хліборобської України«.
