німні комерцийні і фінасові спекулянти) не несуть персональної — своїми особами і своїм матеріяльним добром: землями і фабриками — одповідальности за свою владу, за своє правління; коли сама влада стає врешті на зразок грошей і грошових банків номінальною і анонімною; коли вкінці невідомо, хто дійсно править націями — то все трудніще стає знайти серед нації такого »невідомого солдата«, який би хотів умірати за невідому владу і такого анонімного »пролєтарія«, який би хотів продукувати під проводом анонімного безвідповідального хазяіна. Фінансовий грошовий капітал і його рідна дитина: правляча по його дорученю демократична інтеліґенція, мусять шукати для своєї оборони нових кондотєрів: ріжних »чорношкурих« та нечорношкурих найманих кольоніяльних військ; мусять спроваджувати для »національної продукції« ріжних »хунхузів і китайців«; мусять озброювати національною економічною та військовою технікою юрби варварів, які тільки ждуть моменту, щоб можна було захопити продукцію нації, щоб можна було найнявшу їх демократичну націю зруйнувати.
Розуміється ця нова сучасна світська влада безземельної і безфабричної інтеліґенції упаде від тих самих причин, від яких падала світська влада такої самої матеріяльно непродукуючої і здеклясованої інтеліґенції в попередніх століттях. Моральне відродженя старої земельної аристократії та її визволення з тієї ліберально-капіталістичної гнилі, якою її заразило панування гроша і капіталу; народженя нової аристократії з посеред заволодівшого вже засобами хліборобської продукції — землею — селянства і з посеред заволодіваючого вже засобами промислової продукції — фабриками — робітництва; переродженя змобілізованого селянина кондотєра, оцього »невідомого солдата« в свідомого свого імени, своєї чести і своєї ідеї лицаря; і врешті упадок національної продукції під пануванням демократії, а разом з тим сконсумованя продукції попередніх поколіннь і як наслідок цього повне обезціненя гроша і винищеня капіталу — ось знамена упадку нової світської влади безсилої здеклясованої інтеліґенції. Знамена упадку оцеї новочасної »симонії«, при якій тепер, як і тоді підчас світського панування Пап, за гроші, за капітал можна було купувати все, отже і духовну а разом з нею і політичну владу правлячої духовної інтеліґенції.[1]
- ↑ Слово »симонія«, яким означали в середніх віках продажу духовного, священничого стану, походить од Симона Маґіка, що хотів купити від Апостолів силу робити чудеса. Між иншим варто тут запитувати слова Сореля: »Досвід учить, що надужиття влади, роблені дідичною аристократією, менше загалом небезпешні для правової свідомости мас, ніж надужиття, викликані режимом плютократії. Зовсім певно, що ніщо так не нищить поваги до права, як видовище злочинів, роблених всякими вискочками, які на стільки забагатіли, що можуть купувати правителів держави.« (Les illusions du progrès, ст. 297.)
