Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/175

Цю сторінку схвалено

супротивників, що віра наша правдива. Тільки відродженям — регенерацією а не раціоналізацією — самої тієї старої, по предках одідиченої і нашому власному стихийному хотінню відповідаючої віри, відродимо себе ми самі — ці, од кого залежить її здійсненя. І це відродженя нашої старої віри, а з нею і нас самих залежить од того, чи зуміємо ми знайти нові методи, відповідаючі сучасним умовам нашого істнування, які-б допомогли нам наново нашу стару віру оживити, усвідомити і в живім слові зформулувати. А вдруге, чи зуміємо ми витворити такі нові раціональні форми нашої орґанізації, які-б знов обєднали нас, які-б морально скріпили нас і які-б дали нам ту саму внутрішню силу, що в колишніх, тепер вже занепавших і загинувших орґанізаціях запевнила перемогу нашим предкам під Жовтими Водами, під Корсунем, під Пилявцями, під Конотопом і у всіх тих; їхніх ділах, завдяки яким не пропала стара віра в сильну, велику і незалежну Гетьманську Україну ще й досі.

 

 

6. Методи для зформулування в слові стихийного хотіння даної ґрупи все однакові, чи маємо до діла з новою ґрупою, яка тільки що повстала і допіру вперше усвідомлює собі в словесних образах своє хотіння, чи маємо до діла з ґрупою історичною, старою, яка, знесилившись і вже раз зуживши в боротьбі свою свідому волю, відроджує наново свої старі образи, наново формулує своє первісне стихийне хотіння, наново орґанізується до нової боротьби за свою стару віру, і залежать ці методи, як вже вище було сказано, од тієї ірраціональної інтуїції письменника, яка дається тільки тим, хто в своїх серцях має великий вогонь любови до своєї громади, хто цілим своїм єством живе її колективним, спільним життям і хто чесно, без страху і не для персональних користей виконує своє письменницьке, усвідомлююче завдання…

Натомість не од інтуїції, а власне од науки, од льоґіки, од точної і пильної обсервації фактів життя і од здатности робити льоґічні висновки з цих фактів залежить здатність письменника-публіциста подавати своїй громаді методи для здійсненя спільної соціяльної віри, методи найкращої, запевнюючої громаді найбільшу внутрішню силу, громадської орґанізації. І тільки тут, в цій сфері громадського життя можливе повне панування раціоналістичних законів науки, діялєктики і льоґіки…

»Науковість«⁣ якоїсь соціяльної віри або дуже мало, або зовсім не допомагає до її здійснення. Натомість соціяльна ґрупа, що не має розумних, наукових, на даних обсервуючого і критикуючого розуму опертих методів тактики і орґанізації, навряд чи зможе коли-небудь