Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/174

Цю сторінку схвалено

тисячі своїх соціяльних вір, працююче і воююче людство. І не роздумувати перед стіною; вгадуючи ріжними способами, що там буде за нею, а перетворити, тесати її по образу своїх стихийних ірраціональних хотіннь — ось одиноке завдання всіх дійсних соціяльних творців.

Католицьку Церкву спасали у всіх часах від розкладу і упадку не учені диспути з іновірцями, диспути, що були лише раціоналістичною обороною і чисто зверхніми проявами руху, — не запевненя, що перемога католицтва передрішена Богом, а спасли її монаші ордени, що своїм завзяттям і відродженям чернечої моралі, відродженям орґанізованого реліґійного фанатизму, відродили відповідно до змінених умов саму суть католицтва, як воюючої Церкви, як орґанізації того аванґарду небесних святих, що на землі бореться за перемогу добра і старих та непорушних Божих законів. Православна українська Церква відродилась в XVII століттю не полемікою з католиками, яка була вже наслідком відродженя, а відродженям аскетичного православного монашества і уморальнюючих, воюючих за свою віру Православних Брацтв. Робітничий соціялізм не ⁣»наукою і пресою«, а робітничими синдикатами і ⁣»прямою акцією«⁣ намагається спасти себе з одного боку од деморалізуючого впливу ⁣»всякої — кажучи словами синдикалістів — наволочі із інтеліґентських політиків«, а з другого од руйнуючого самі засоби продукції примітивного і варварського комунізму. Український національний рух не спасе себе фабрикацією словесних соціяльних утопій, які-б на стільки мали подобатись ⁣»народові«, що він захоплений талантом письменників, зробиться національно свідомим, аби тільки мати приємність взяти участь в будучім предсказанім і змальованім цими письменниками соціяльнім устрої. Не літературою відродиться Україна, а моральним відродженям, зростом і боротьбою тих соціяльних ґруп, які стихийно хочуть і можуть Націю Українську творити і які без Нації Української не можуть жити…

Так само наша національна віра, усвідомлена і зформулована в образі українського Гетьманства-Монархії — образі, за який боролись зі своїми республіканцями, з Польщею і Москвою наші предки за Богдана і Юрія Хмельницьких, за Самойловича, за Мазепи, за Розумовського[1], буде спасена од упадку не раціоналізацією її і не словесним та льоґічним переконуванням комуністів, соціялістів та республіканських демократів, що наша віра більше наукова і більше раціональна од їхніх вір. Не слова, а діла наші переконають наших

  1. Боротьба між українськими монархістами і республіканцями в XVII і XVIII ст. за установленя дідичного, а не виборного Гетьманства і за скріпленя та врятування в той спосіб козацької Української Держави представлена коротко в примітках до моєї праці „Україна на Переломі“. Цю тему маю надію опрацювати незабаром ширше.