манства дозрілого, розвиненого, визволеного з давніх помилок. Гетьманства завтрішнього, а не вчорашнього.
В кім велика любов до рідної української землі не оживила її державно-національної традиції, не примусила пережити в собі ту традицію на те, щоб придбавши її великий досвід, далі її своєю власною творчою працею продовжувати — у цього ясного і творчого образу будучого Гетьманства не може бути. Бо творчий образ Гетьманства — це не розпливчаті тіни мертвого минулого, які не можуть бути провідниками життя, а виростаючий з живої, пульсуючої в крові нашого серця державно-національної традиції, реальний, живий і ясний дороговказ.
Він стоїть перед нами, а не за нами. Він стоїть над хаосом реального життя, що своїми важкими зломами завалило всі шляхи кругом нас. Контрастом між своїми ясними виразними формами і оточуючою нас хаотичною дійсностю він викликує непереможне бажання боротись за втіленя в життя тих його форм. Ці ясні й виразні форми хочемо ми коло себе мати, а не румовища руїн і не безладний хаос. Не лякатись хаосу, не плакати над руїнами, марно не надіятись обдурити хаотичну дійсність, а перемогти хаос — ось в тім катеґоричнім імперативі вся творча життєва здатність кожного ідейного образу. Бо тільки з хаотичної дійсности можна на подобіє ідейного образу будувати нові форми життя.
Але щоби бути здійсненим, щоби бути втіленим в реальне хаотичне життя, образ ідеї Гетьманства мусить бути для всіх нас, Гетьманців, однаковий і ясний. Він мусить виразно виділятись над хаосом і мусить він бути один. Тільки тоді він дасть нам ту єдність і ту орґанізовану силу, без якої не можна перемогти хаосу, не можна зрушити з місця його тяжких глиб. Коли кожний з нас бачитиме перед собою инший образ Гетьманства, — коли ми не знайдемо в собі стільки захопленя і стільки любови до своєї ідеї, щоб прийти до собі подібних, — обєднатись зо всіми, хто в цю ідею вірить, — знайти і викохати в цьому обєднанню єдність образу спільної ідеї і тоді всім разом, єдиним орґанізованим фронтом, за здійсненя цієї ідеї в бій пійти — то праця всіх нас буде Сизифовою працею. Вона стане в кінці тільки ще одною відміною безплодної української літератури, стане оляповатим і бездушним, політичним »малороссійскимъ любительским спектаклемъ«.
Ми досі ще ідейно не обєднані. Але це станеться в процесі громадської політичної творчости. Багато небезпешніще те, що ми в великій мірі здеморалізовані, що в нас самих єсть елєменти розкладу, які, в свою пору не знищені, можуть нас зробити до всякої політичної творчости нездатними.
Ідея Українського Гетьманства — це ідея нового монархізму і нового аристократизму. Їй погрожують — з одного боку: гниль, яку залишив по собі серед нас розвал старого монархізму і старого аристократизму. З другого: зараза модерного республіканства і модерної буржуазної, соціялістичної, комуністичної та всякої иншої демократії, яка залазить з усіх усюд в наші ряди.
Ми монархісти. Але ми не хочемо повороту помершого монархічного ладу ані відродженя монархії в її минулих, виродившихся
