ції, а через те позбавлених усякої культури (хоч може дуже цивілізованих, учених і освічених) і не обєднаних ані власною спільною традицією, ані спільним економічним інтересом — не може мати ніякої внутрішньої сили, не може мати сили притягання, не може обєднувати й орґанізувати націю.
Нам трохи дивно читати в книжці лідера найбільшої української політичної (есерівської) партії, професора Грушевського, що »йти з народом це не значить ним командувати і водити його точно по своїм плянам і діспозіціям« і що »ті, що йтимуть з ним (тоб-то проф. Грушевський з есерами) тільки до певної міри могтимуть ним кермувати, а часто він вестиме їх, а не вони його і заводитиме не туди навіть, куди вони хтіли-б«.[1]І ми розуміємо обуреня та розпуку того селянина, який на з'їзді в Станіславові, в марті 1919 р. — інтеліґентам, що йдучи за народом, питали у селян поради що до політичної орієнтації — сказав: »а на що-ж ми вас по школах учили, на що ми за вашу науку свою останню корову продавали? На віщо ви нам всі здалися, коли ви в трудну годину до нас по розум приходите? Про те сам факт вповні ясний і зрозумілий: не можуть вести когось за собою ті, що не мають ніяких внутрішніх даних на те, щоб самих себе повести. Сила і авторитет — дві прикмети, без яких не може зявитись в нації провідна, обєднуюча та орґанізуюча її група — це не прикмети політикуючої інтеліґенції.
»Йти з народом« — ось її теорія; »йти за народом« — ось її практика. Шукати, »намацувати« чого той народ хоче і, кидаючи в нього демаґоґічні кличі, дивитись, на яку вудку рибка ловиться — ось її політична тактика. »Союзъ русскаго народа«, есери, комуністи і назад — ось природна еволюція її реальних масових політичних форм (99% виборців!), всяких форм кабінетних і »поміркованих партій« не рахуючи. Коли-б Японія була заінтересована в Україні так, як заінтересована в ній Польща, большовики й російська реакція, то можна з певностю сказати, що появилась-би японофільска українська політична партія, яка на свому прапорі виписала-б гасло »без Японії нема України«. Хто сам в собі не має сили, той мусить шукати її поза собою. В тім суть усіх численних, взаємно себе виключаючих українських інтеліґентських політичних орієнтацій.
Тільки така суспільна ґрупа, яка міцно звязана спільним економічним інтересом; тільки така ґрупа, яка має спільну традицію та спільну культуру й одну, випливаючу зі спільного інтересу та спільної традиції і культури, спільну і ясну, свою власну політичну лінію — тільки така ґрупа може обєднати і зорґанізувати біля себе всю націю. Заклик до нашої інтеліґенції одного з найвидатніщих її представників В. Винниченка: зливайтесь з класом, йдіть на службу класові (автор має на думці пролєтаріят) — це єдиний для неї політично чесний і розумний клич. Він знаменує заслужене політичне банкроцтво української інтеліґенції та служить показчиком усвідомленя нею того факту, що суспільною ґрупою, яка здатна обєднати націю, ґрупою, що має всі вищенаведені прикмети — спільний інте-
- ↑ „Борітеся — поборете“, №. 1, стр. 17.
