більший „королівський” приплив)? Найдовше мабуть видержить — крім малих Скандинавських народів, які заважити не в силі — дві світові острівні держави: Англія й Японія, але й се непевне. Все те таке ясне, чи радше таке різке в відчуттю, що чують се навіть правителі, уряди, котрі, як відомо все найпізнійше відчувають. Доказом того може послужити хочби факт, що англійська преса вже цілком без ненависти пише про бувшого цісаря Вільгельма, що свідчить про вплив „віяній з гори”. Але я думаю, що навіть евентуальний поворот монарха в центр розбурханого світу, яким можна уважати Німеччину, буде тим, чим було сто-дневне панування Наполеона по його повороті з Ельби. Не виключаю, що все те може тільки мені здається, але таке маю вражіннє. Зрештою — може по довгім хаосі вивяжеться й таке диво, про яке згадує раз мимоходом Антін Менґер, серіозний учений: монарх на чолі соціялістичних змагань. Звертаю на се увагу. Здається мені, що ся замітка є в його „новій науці про державу”, або інших його книжках, яких не легко тут на прерії роздобути.
А тепер до згаданого вище діла:
Поки ще функціонує правильно почта, уважаю потрібним освітити нашому найострішому обсерваторови те, що можу освітити в цілях наукових. Маю на думці Вашу замітку на долі на ст. 336-7 (3б. VII і VIII) „Хліборобської України”, в котрій Ви згадуєте про деструктивність Галицького Уряду на будуче і заповідаєте, що вернете до сеї теми. Отож можу Вам подати до відома, що Ваше предвиджування справджується надзвичайно сильно: деструктивність уже проявилася в дуже сильній формі. Виходу з неї просто не бачу. В залученню пересилаю Вам відпис мого, немов пращального листа до Президента Є. Петрушевича, якого писав я з тяжким серцем — не тому, щоб вірив іще в можливість повернення справи на кращий шлях, а відходив від неї, але тому, що навіть гарної смерти не приготовила собі ся українська влада, що в своїм поведенню стає точно подібною до петлюрівської.
З листа побачите, які упокорення приходилося мені витерпіти мовчки (на зовні, бо в нутрі я кричав) при тій владі. Думаю, що з хвилею, коли вона опущена буквально всіми організованими групами галицької суспільности, перестала бути владою. На днях прийшло повідомлення, що й національно-демократична партія уважає вже цей уряд неістнуючим. Значить — кінець. А все таки ся влада проявила, мимо всего, розмірно найменше хаосу. І тому жаль, що вона так кінчиться.
З мого письма до Президента Є. Петрушевича можете в потребі, коли воно Вам придасться, зробити тільки загальний ужиток, собі
