від популярних до суто наукових. Особливе місце в цих працях займає історія 1917-1918 років і „Нарис історії України” у двох томах, де охоплено в непереривному пляні, культурний, соціальний і політичний вияв життя народу. Дорошенко прямував до синтетичних охоплювань і архівно-дослідницькі шукання його менше захоплювали, вірніше на це не було змоги у його житті. Проте він використав 1930. роки для створення на архівних матеріалах найповажнішої його наукової праці про гетьмана Дорошенка, доля якої загадкова.
Як історика його цінено закордоном і його статті часто з’являлися у чужомовних публікаціях, — як у “Slawische Rundschau”, “Przeglgd Wspôlczesny”, “Slavonie Review”, “Historisk Tidskriff” й ін. Він бере участь у різних збірниках, як Загребському “Velikemu Slavenu” — про Шевченка й ін. Під його наглядом вийшли три томи наукових праць берлінського Інституту “Abhandlungen des Ukrainischen Wissenschaftlichen Institutes in Berlin” два інформативні томи “Mitteilungen des Ukr. Wiss. Institutes in Berlin”, окремі збірники, як “Das geistige Leben der Ukraine in der Vergangenheit und Gegenwart” й ін. Особливе зацікавлення мав Дорошенко до краєзнавчих дослідів і до історії літератури (його нариси про Шевченка та Куліша).
Труднощі здобувати необхідну наукову літературу підкреслені у листах Дорошенка. Щоб проглянути журнал „Кіевская Старина” він їде з Берліна на десять днів до Праги (12. 4. 1929), три тижні він не може „добитися” до бібліотеки в Празі, щоб використати там потрібні матеріяли (27. 1. 1923), у бібліотеці Педагогічного Інституту він переглядає комплект „Ради” (24. 1. 1931), того ж року плянує їхати в Мауер для праці над 1917 р.
Слідкування за поточними науковими публікаціями уможливили йому виготовити низку оглядів новітньої української історіографії, — у тому й чужими мовами та розвідки про окремих осіб, як про Грушевського, Яворницького, Доманицького, Бантиша-Каменського й ін. Вивчав матеріяли для нездійснених своїх задумів, так один час цікавився військовою історією й перечитав німецькі праці про війни 1864 і 1866 років (12.12. 1927). Про визнання його заслуг свідчить його членство у наукових т-вах (також й у еміґраційно-російському „Русское Историческое Общество”), та участь у з’їздах істориків: 1928 р. в Осльо, 1931 в Парижі, 1934 у Варшаві.
Його запрошено давати матеріяли до “Jahrbücher” СхідньоЕвропейського Інституту, до “Lexicon für Theologie und Kirche” й ін., а до енциклопедії Майєра він постачав матеріяли з української історії (27. 9.1928).