Дорошенко у листах ентузіястично висловлюється про твори Липинського, подає йому вістки про події українського еміґраційного життя, про окремі особи, про нові наукові праці, про статті в часописах і журналах, постачає інформації і матеріяли необхідні для наукових праць Липинського. Липинський також був охочий прислужитися Дорошенкові підшуканням помешкання на літо, переглядом його праць, опікою над панею Дорошенковою, тощо.
У кінці 20 років сердечність їхніх взаємин почала охолоджуватись, — на це вплинуло погіршене здоров’я Липинського та розбіжність їхніх вдач.
Липинський усі еміграційні роки хворував легенями, що відбивалось на його нервовій рівновазі. Він часто входив у конфлікти із-за тону своєї полеміки, а останні роки життя перебував у відосібненні від багатьох приязних йому осіб. Радше кабінетний теоретик ніж практичний діяч, Липинський визначався принципіяльністю та невгнутістю поглядів і дій. Він прагнув такої справи „в котрій, як становище моє, так і становище кожного з товаришів цілком ясне і виразне” (лист до А. Жука, 1911 р.). Із свойого відокремлення він гостро окреслював політиків — „дрантя”, відчував „гидоту і нудоту від оцих щиро-українських просвіто-туповських взаємовідносин...” (17. 5. 1921) та твердив, що „недержавних свиней в державних орлів переробити не можна” (17. 5. 1928). У деяких справах Липинський ставив і Дорошенкові виразні побажання, напр. щодо часопису „Українське Слово”, — щоб Дорошенко був „по боці організованому і дисциплінованому проти отаманщини” (15. 12. 1925), або щоб він, на становищі директора Інституту у Берліні, у доборі співробітників керувався іншими засадами.
Але, хоч і обґрунтований монархіст-гетьманець, з нехітю до соціалістичних напрямків та виразно окреслений „східняк”, з застереженням до людей із західніх теренів, Дорошенко, обдарований громадсько-товариським тактом та льояльністю державного діяча, перебував в найкращих особистих відносинах з діячами соціалістичних партій та з галичанами. У минулому „просвітянськотупівський” діяч та керівник установ, де людей цінували за фаховість, а не за політичні погляди, Дорошенко льояльно визнавав заслуги інших політичних груп, а з багатьома їхніми діячами лучила його щира приязнь. Він був пов’язаний особистими зносинами з людьми „з якими доводиться ідейно ворогувати”, від них він приймав „тисячі допомог і услуг” і цим самим відплачувався:„Для Вас”, пише він Липинському, „усі ці Лотоцькі, Шульгини — це літературні імена..., для мене ж це живі фігури які я бачу щодня, з якими ділю хліб-сіль, ділю долю і недолю, і це утворює для