повному оформленню Дорошенка на новому становищі. У Катеринославі подружжя Дорошенків багато часу присвячує громадській праці у „Просвіті”, так в централі (Д. І. був заступником голови), як і по селах, де організовано низку відділів і де Наталія Михайлівна створювала народні театри, а Дмитро Іванович, окрім організаційної діяльности, виголошував доповіді й приймав участь у сільських національних святкуваннях.
Побут у Катеринославі вважав Дорошенко за найкращі часи свого життя, — із-за прихильного ставлення до нього довколишнього селянства і наявних результатів праці у Просвіті. Одночасно він працював для катеринославської архівної („Учена Архівна”) комісії, де він став секретарем і редагував „ДЬтопись” цієї комісії, що її виходило річно 1-2 числа; також редагував часопис „Дніпрові Хвилі” (1910-1913 рр).
Літом 1911 р. Дорошенко мандрував по Волині, побувавши у Берестечку, на місці бою 1651 р., й у Городку на Волині, де в маєтності бар. Ф. Штейнґеля знаходився цінний музей. Мандрівку на Волинь повторив наступного літа, оглянувши Крем’янець, Почаївську Лавру та Луцьк.
Мешкавши у Катеринославі, подружжя Дорошенків перебували літні вакації у с. Будаївці під Києвом, звідки було догідне получения з Києвом, що давало змогу Дмитрові Ів. заступати редактора „Ради”, коли цей виїжджав у відпустку. У Катеринославі Дмитро Ів. опрацював „Повний збірник творів Т. Шевченка”, що вийшов 1914 р.
Переїхавши 1913 р. до Києва, Дм. Ів. викладає історію в двох комерційних школах, працюючи одночасно бібліотекарем Історичного Музею й співпрацюючи, як секретар, в Укр. Наук. Т-ві.
1914 р. помер його батько і у липні Дмитро Іванович виїхав закордон, відпочити у Швейцарії, затримуючись у Львові, Кракові й Відні. У дорозі його захопив вибух І. світ, війни, й Дм. Ів., після багатьох перешкод, через Швецію і Фінляндію, (з затримкою у Москві, де приєднався до декларації журналу „Украинская Жизнь” з приводу війни), повернувся до Києва.
У Києві місцеве громадянство, зокрема жіноцтво й діячі Т-ва Укр. Поступовців, допомагало жертвам війни, (полоненим, раненим, біженцям, вивезеним, закладникам) переважно галичанам, — при найтіснішій співпраці подружжя Дорошенків. Цей, фактично допомоговий, комітет залеґалізувався 1915 року, як „Общество помощи населенію Юга Россіи, пострадавшему отъ военныхъ дЪйствій”, а Дмитро Ів. став заступником голови Товариства.
У той час у Росії постали й розвинули діяльність дві впливові
