року. Українською мовою скомпонував дві книжечки для петербурзького „Добродійного Товариства”: „Як відкрито Новий Світ — про Христофора Колумба” й „На громадській ниві (про П. Куліша) ”, опубліковані 1906 р.
У петербурзькі студентські часи розпочинає свої, багаті спостереженнями, подорожі. У 1902 р. він мандрував по Полтавщині й удруге побував у Полтаві 1903 р. на відкритті пам’ятника Котляревському, коли мав нагоду побачити майже усіх чільних громадських і політичних діячів, також з Галичини. Літом 1904 р., разом з іншими студентами із східньої України, поїхав до Львова, як слухач „Українських університетських курсів”, що їх зорганізувало „Т-во прихильників української науки, літератури і штуки”. При цій нагоді відбув мандрівку по Гуцульщині. Наступного року побував у Австрії і Німеччині, куди повіз лікувати хворого батька; бувши у Празі знайомиться з слов’янським світом, що пізніш стало темою одної із його праць.
Повернувшись, поїхав до Києва, де зблизився з Українською Радикальною Партією і де, пізніш, були видані окремою книжкою (1907 р.) його нариси про Ірландію, друковані раніш у полтавському „Рідному Краю”. 1906 р. мешкав знову у Петербурзі, як секретар журналу „Украинскій Ві.стник'ь”, де провадив хроніку і бібліографію. Того ж року, після припинення „Укр. В.”, повертається до Києва для продовження студій на історично-філологічному відділі університету. У Києві працює одночасно в щоденнику „Рада” та бере провідну участь в місцевому студентському житті (віче студентів з домаганням відкрити при університеті катедри українознавства, тощо); пізніше — секретар „Просвіти” та доповідач на її концертах, автор дописів і статтей у журналах і часописах, а між ними й в журналі „Україна”, де дав огляд українського життя за 1906 р. У Києві (1906 р.) одружився з слухачкою музично-драматичної школи М. Лисенка, артисткою Наталією Михайлівною Василенко, що їй судилося надовго пережити свого чоловіка.
Заснування у 1908 р. Товариства Українських Поступовців (ТУП) та Українського Наукового Товариства з його „Записками” ще більше притягнули Дмитра Івановича до роботи поза університетом. Наступного року він залишив працю в „Раді”, щоб готуватись до іспитів; університет скінчив 1909 р., отримавши диплом 1-ої степені.
Того ж 1909 р., не мавши змоги, як „українофіл” дістати педагогічну працю у Києві, переїхав до Катеринослава як вчитель історії в комерційній школі, проте його затвердження протяглося із-за „неблагонадійности” й лише сприятливий збіг обставин допоміг
