Евген Іваненко.
Маріє присмерок надій, І в сяйві цитринових хвиль
Снує він яцинтову павоть Купає він палкі змагання
В душі моїй… Нестриманих зусиль,
І будить вже заснулу заводь І ятрить сном розчарування
Мрій… Біль…
Жагуче ранять сутінь дум Останній світ змагає Ніч
Кріваві сонцестріли… Так болісно без міри.
Вечірній сум… Квілить зловіще сич…
Напружує останні сили А далі глупа ніч… Зневіри
Ум. Ніч…
- Тарнів, травня 1921. року.
Ціпківець. Маленький фел'єтон.
- „Ми строго и послѣдовательно признаем право на самоопредѣленіе націй — вплоть до отдѣленія“.
(3 промови Лєніна).
Остільки набридло мені сидіти за своїми математичними книжками в душній студентській кімнаті, а соняшне проміннячко так настирливо виманювало мене геть на вільне повітря, - що я нарешті не витримав, ухопив книжку варія- ційного обрахунку і подався в чудовий ліс цюріхської комуни, де можна поле- жати просто на траві під високими куполами сторічних дерев... ... - гадаю собі, -- - - Але ж, марнувати часу не можна, іспити ось-ось. І добившись до того лісу, я одразу розгорнув свою книжку і втопив очі в довгі рядки формул з ріжними чудернацькими значками. Та наука моя посувалася щось мляво, бо, з одного боку, сояшні зайчики зрадливо бігали по сторінкам книжки, а з другого - й очі мої почали злипатися. Не счувся, як і заснув. От і присни- лося мені Та де в лихої години приснилося на яву все бачив! Бо не впра- вився я ще добре й заснуть, як одразу й прокинувся, тільки вже не в лісі, а в ве- ликій кімнаті, святочно прибраній килимами, рушниками та образами. Під обра- зами сидить сам Господь-Бог, праворуч Ісус Христос, ліворуч далі, по обидва боки — архангели, селяне, Дух Святий; та все в чудових козацьких убран- НЯХ Просто проти Бога, коло обкованих залізом дверей, стояв святий Петро з цілим жмутом ключів. А я сидів осторонь коло невеличкого столика; пере- домною ж була розгорнута чиста біла книга з золотими палітурками.. ... - - Що за морока ? 1 -- - - - . • думаю собі таки мабуть сплю. Ущипнув за ні, чую! лапнув носа - знов таки чую! От чор... От же не вправився мій язик вимовити ще того чорного слова, коли чую глас Божий: ухо -- --- Петре! впусти злочинця Святий Петро похапцем одчинив двері і впустив старого дідка з довгою білою бородою. - - Лишенько, думаю, та це ж сам пан професор! Підійди ближче, Як тебе звать? -- покликав Господь, - та одповідай про що питатиму...
