католики, яким московська влада не давала права державної службу на великих посадах у своїй країні.)
Що ж до праці, то що спільного у того, хто своїми руками в злиднях обробляє свій клаптик грунту, з тим, хто в найкращому разі тільки „доглядає“ за чужою працею, себ-то, тільки визискує її на свою користь, а в гіршому навіть і цю справу доручає комусь иншому, користуючись лишень самими прибутками? — Скорійше фабриканта і робітника можна прилучити до одної кляси, ніж великого і дрібного землевласника, бо в перших праця їх більше звязана і має більш переходових ступінів, як — то кваліфіковані робітники, інженери; і т. и.
Власне Україна є країною селянською, себ-то, дрібної землевласности і тільки на ній самій може вона збудуватись, як держава. Цілий успіх соціалістичних партій серед українського народа в перші часи революції пояснюється тільки тим, що партії ті домагались знищення великоземельної власности. Гадати про відновлення останньої, про повернення панів на їх землі, це є лити нове вино в такі старі, такі діраві міхи, що в них воно не протримається і півхвилини і розіллється таким бурхливим морем, що затопить не тільки панів, а й всі ідеї, що їх вони принесуть з собою.
І перш за все загине та ідея, яка, здається, єдина може підняти Україну на ступінь держави, — ідея селянської, або, як її називають хлібороби-державники, трудової монархії. Може й не на завжде, але Бог знає, коли доведеться знова зібрати нове вино української державности в нові міхи, яке воно буде і чи багато його залишиться: може його не вистачить тоді не тільки на самостійну державу, а й на „федерацію“, „автономію“, і навіть на „широкає мєстнає самоуправлєніє с прєподаванієм на мєстном язикє (отнюдь однака нє на ґаліційском нарєчії) в нісшихъ класахъ народнай школи“.
Схаменіться ж, поки ще не пізно! Не лийте вина нового в старі міхи!
