барвне й ріжновидне лахміття. Це все большевики, які намагалися захопити залізницю й перетяти нам дорогу відступу. — „Здорово попарилися!..“ — каже хтось з козаків.
В районі ст. Бородянки горять села. Питаємся в селян — хто запалив?
— Там большевики були вчора! — відповідають.
— А де-ж вони зараз? — допитувалися далі.
— А хіба-ж ви їх не бачили там коло мосту?… Де хто загинув, а де хто встиг втікти… Втікаючи, запалювали села…
Назустріч ідуть польські війська… І так аж до самого Малина…
— О, буде ще бій! — запевняли наші оптимисти.
В Малині новина. Тут прогулюється більше чотиріста душ Донців, бувших „буденовців“. Вони тільки-що перейшли на наш бік. На кашкетах українські значки. Серед них є й ранені. Вони вже встигли побитися зі своїми бувшими „товаришами“ по зброї. — Зараз вони, обеззброєні вже, направляються до Сарн.
В. Т.
Політіканство, дрібна внутрішня боротьба та дрібні щоденні інтереси в значній мірі затемнили перед широкими масами української еміґрації питання високого національного та суспільного значіння. Хто має ще деякі кошти для життя, той дбає лише про свої власні справи і всякими способами прагне, аби стати „комерсантом“, хоч би й поганеньким; а більшість дожилась „до краю“; і всі її сили й гадки виснажуються турботами та почасти тяжкою працею для „хліба насущного“. А в результаті все та ж роз'єднанність, роспорошеність сил, вичікування якогось чуда, яке б повернуло наші справи так, щоб усім був готовий і „стол і дом“. Ми все ще жиємо мріями, забуваючи, що ми на землі, де підлягаємо закону „времені і простору“.
Всі инші нації, які ще вчора не мали своєї власної держави, які були роскидані також почасти на еміграції, почасти поділені між ріжними „великими державами“, в більшій або меншій мірі позбавлені національних і особливо державних прав, всі вони, ставлячи своєю метою власну національну державу, клали всі свої сили на культурний розвиток, адміністративну підготовку, виховання молоді в національно-державному дусі, і через те, як вдарив час здійснення їхніх національно-державних ідеалів, вони зразу мали можливість взяти до рук і правильно повести машину своєї молодої державности. —
І величезна маса нашої інтеліґенції опинилась на еміґрації, позбавлена можливости безпосередньо будувати свою державність.
Вселякі злидні: пошести, голод, чрезвичайки і и. — щочасно пробивають в рядах нашої інтеліґенції все нові й нові бреші. І от тут то ми й мусимо негайно і вперто подумати і зробити все можливе, щоб як що не побільшити ряди нашої інтеліґенції, то принаймі заложити ці бреші новим, молодим людським матеріялом, залитим свіжим і цупким цементом — с. т. освітою, знанням і фаховим досвідом.
Велика кількість нашої молоді шкільних років (учнів і студентів) опинилося за кордоном; і головна маса і немає можливости учитися, с. т. готовитися до майбутньої праці на громадському та державному полі. Яку науку проходить та молодь, яка залишилась в „Совдепії“ — це всім добре відомо. Отжеж виходить, що ціле молоде покоління нашої нації залишається без освіти. Треба лиш трохи вдуматись в це, і жах охоплює при гадці, що протягом декількох літ наша нація позбавиться величезної частини інтеліґентних і освічених сил; що для відбудови нашої держави ми будемо примушені не лише призвати „гостей заморських“
