широко користувалися також правилам, що в законі обовязковий не тілько змисл його букви, а і все те, що льоґічно з його випливає і що спілкує з його доцільністю. Судова й Сенатська практика на сій підставі уявляють собою кращі сторінки в судовій діяльности і в розвиткові права, яке уявляє собою живий інститут, що повинен не одставати од життя і не гальмувати його, а помагати йому.
Полегчивши текст викиненням деталів і статей, подібних вище вказаний, можна буде зробити його більш зрозумілим, бо увага читача не буде обтяженою непотрібним матеріялом. Це дасть можливість лекше привести в систему ті частини, які такими подробицями розстроєні, попереносити статті в більш відповідні місця і скоротити майбутній закон.
Не можна не звернути уваги також на хиби, пороблені перекладчиками. Верховну владу вони в одних місцях звуть верховною, а в других „зверховньою". Між цими словами велика ріжниця, а тому виходить плутанина. Зверхній — той, що зверху — він може бути і не найвищим, а верховний — це завше найвищий. "Верховна" влада мусить бути означена тілько „верховною", а ніяк не зверхньою. Напр. в ст. 74, 122 і ин. сказано: — більшістю числа 3/4 „присутніх" в зібранні членів — це ясно. А в 119 ст. сказано: „при кворумі не менше 3/5 всих її (колєґії) членів... може ухвалити явним голосуванням більшістю 2/3 голосів всього числа членів данної колєґії." Таких перекладів не мало, а виходить з цього ось що: коли в колєгії 50 членів, то 2/3 буде 30 членів для кворуму, а 2/3 для ухвали — це буде 34 голоси, то-б то більше кворуму. З цього треба думати, що 2/3 треба од 30, то-б то 20.
Є й противоріччя, які треба одкинути. Забезпечуючи волю переконання, слова і свободу совісти, проєкт в 299 ст. установляє: „Всяка реліґійна пропаґанда якої небудь з вір забороняється під загрозою кари не меншої, як увязнення на півроку." Така стаття неґує одну з основних свобод і на підставі закону в такій неясній, але катеґоричній формі, можна було-б запакувати по тюрмах усіх попів, які о стілько добре служать і промовляють до душі, що їх богослуження уявляє собою найкращий засіб реліґійної пропаґанди.
Українське громадянство повинно бути без краю вдячним проф. Ейхельманові, що він попрацював над проєктом і подав йому таку роботу, після якої, коли не прийняти її з поправками, скласти конституцію У. Н. Р. буде дуже легко, бо і схема її, і зміст, і принціпіяльність, і ідейність, і одповідність реальним вимогам часу — уявляють собою в вище сказаній книжці велику дорогоцінність. Старого професора в його трудній праці на еміґрації вдохновляла думка:
Хай живе Самостійна, Незалежна Народня Україна!
Коли-б в молодих тілах українських діячів жила така молода й жива душа, як у старого професора, не був би український нарід в тому тяжкому становищі, в якому пробуває нині.
