чної частини. Після цього ми, не маючи ні засобів, ні инших можливостей до згуртування Донців коло одного осередку, рішили почати в цьому напрямку активну працю. По евакуаційному пляну в Болґарію було привезено 2000 Донців, тепер же їх налічується до 5000. Перебрались вони сюди по власній ініціятиві, роблючи неможливо тяжкі переходи через Балкани. В зимовий холод, при самих ненормальних обставинах, переходячи численні иноді глибокі гірні річки, майже роздягнені, потягнулись вони до своїх — в Болґарії.
Сліди від цього переходу через Балкани залишились такі: на всіх гірських перевалах і всюди на перехрестях доріг прибиті дощечки з написом: — урядник такий то і стільки то козаків, такого то числа пройшли туди то, а нижче на багатьох з них маються приписки — а такого то числа така то сотня пройшла туди-то.
Біля Софії мається такий напис: „В Софії перебуває полковник Гнилорибів. Приймає добре. Ідіть до Софії.“
Коли ми шляхом отримання листів дізналися, що в самих ріжноманітних місцевосцях козача думка б'ється в одному напрямку, що думки ці цілком збігаються з тактикою та позицією демократичної групи, ми вирішили негайно ж приступити до більш активної та рішучої праці.
Ілюструючи останні слова, полковн. Гнилорибів прочитав цілу низку листів з Сербії, Югославії, Царьгорода та з инших місць, в котрих висловлювалася таж думка — рішуче й безповоротно порвати зі старими шляхами та з тими проводарями, котрі йшли по цім шляхам.
В першу чергу, підкреслювалось у листах, це потрібно зробити з ґен. Вранґелем.
Листи ці а також і особисті стосунки переконали нас в тому, що ми не теоретики, не безпідставні мрійники, що ми стоїмо на вірному шляхові вирішення і ми, не припиняючи внутрішної боротьби по козачим лініям, рішили закріпити також свої позиції й зовні.
Вирішили поїхати до Вас, — до українського центру, до Варшави, до ґрупи Савінкова, а також і в инші політичні центри з тим, щоби на місці довідатись з першого джерела, які тут гасла, напрямки? чи можемо їх приняти ми, козачество?
Коли гасла приємлені і прапори загальні — працювати в повному контакті, утворивши для цього в одному з місць на західних кордонах бувшої Росії — Донський політичний центр на чолі котрого стане Центральний Комітет Донської Демократичної групи.
Цей центр вживе всіх заходів до об'єднання всіх розпорошених нині козачих сил.
І ми певні, що козаки, дізнавшись про істнування такого демократичного об'єднання, з усіх таборів потягнуться під ці близькі їм по духу прапори.
І цю свою певність полк. Гнилорибів також ілюстрює низкою документів та листів.
Ґрупа, підкреслює полковник Гнилорибів, рішила остаточно й безповоротно порвати зі старою політикою Дону. Формула „Єдиної неділимої“ — для нас ні в якому разі неприємлема. Не через те, що ми маємо великодержавні пляни, не через те, що ми вважаємо можливим істнування Дону, як окремої Суверенної Держави: ні ми цього не думаємо. Мінімум, на котрий ми могли би погодитись, це федерація. Основна наша мета — це утворення орґанізованого Союзу Південо-Східної Росії (Дон, Кубань, Терек, Ставропольська ґубернія, Чорноморська ґубернія та частина Астраханської). Ніякі аліянси з большевиками для нас неприємлемі, бо всякі договори з ними для них тільки шматок паперу. Ми їх добре знаємо і їм абсолютно не віримо. Ґрупа стоїть на повному економичному та політичному урівнанні селян та козаків. Майбутні Установчі Збори Дону мусять складатись зо всіх громадян Донщини. Відродження самої Росії ми мислимо тільки через незалежні окраїни. В майбутньому ми будем прагнути до скликання Всеросійського Конґресу, але незалежність Донської Демократичної Республіки ставимо в основу своєї політичної роботи. В Сербії, каже полк. Гнилорибів, Донське та Кубнське козацтво об'єдналось. В березні там відбувся З'їзд
