Сторінка:Воля. – 1921. – Т. 2, Рік 3. – Ч. 1-12.djvu/57

Ця сторінка вичитана


Згідно останнім відомостям, до війни на Україні були слідуючі кольонії голяндських менонітів.

На Херсонщині: Ніколо-Козельськ та с. Заградовка, всього 20 кольоній і 7000 душ.

На Катеринославщині: Хортиця та Кічкас — 20 колон. і 15.000 душ; Миколайполь — 10 колон. — 4000 душ; Шенфельд — 3000 душ; Мемрик — 3000 душ; Желанна — 4000 душ.

Харківська ґуб. Сел. Барвінкове, Науменкове, Петрівна — 1000 душ.

Таврія: Молочанська кольонія: Гальбстат, Ґнадельфельд — 60 колон. 30.000 душ.

Північний Крим біля Сарабуза, Кемельчи та Ічки — 4000 душ.

В містах: Бердянську, Мелітополі, Александровському, Нікополі, Херсоні, Сімферополі — 3000 душ.

На Кубані кілька кольоній — 3000 душ. Разом, на Україні мешкає звиш — 77.000 голяндських менонітів.

Прибувши на Україну, меноніти зазнали дійсної волі. Цариця Катерина дала їм богато землі і звільнила на 10 років від усіх податків. Реліґія їх теж була вільна. Царь Павло І грамотою 1800 р. підтвердив всі попередні привилеї, зазначивши, що „меноніти своєю працею та порядним життям можуть служити прикладом для всіх инших кольоністів і цим заслужили особливу царську увагу“.

В першу чергу меноніти поділили свою земля на рівні частини для кожної сімії, на „хазяйства“. 20 або 40 таких хазяйств складали „село“ або „нумер“. Збудували глиняні хати (бо дерева в степу не було) і почали розводити скотину, надто овець. Все, що потрібно було для власного вжитку, вони виробляли самі, як полотно, черевики та чоботи, струмент, то що. Потім взялися до землі: спочатку засівали ярину: овес, ячмінь, пшеницю, а потім сіяли озиму пшеницю. З роками глиняні хати замінили міцними цегляними будинками з черепицею на дахах. Навкруги колоній розвели маленькі ліси — плантації, набудували вітряків на голяндський зразок. Дуже богато для добробуту колоній зробив талановитий меноніт Іван Корніс. Він збудував зразкові колонії, де молодь менонітська вчилася самих модерних сістем хліборобства, об’їздив часто всі колонії та давав скрізь поради. Щоб поліпшити скотарство, Корніс поїхав закордон і привіз добрі породи овець та скоту.

Ще й досі на Україні з цих пород залишилися: вівця з жовтими вухами та червона „німецька“ корова. Він же наказав розводити садки, шовковицю та роспочав культуру шовкового червяка, після чого в Молочанську було засновано фабрику шовку та полотна. Не малу увагу Корніс звернув і на культурне життя менонітів: були вибудовані гарні будинки для шкіл, набрані добрі вчителі, було введено загальне примусове навчання в школі.

Скоро менонітські колонії почали богатіти. Скотарство а надто хліборобство давали великий прибуток і в звязку з цим меноніти поширювали і поліпшували орґанізацію свого хазяйства, переходячи від хліборобства до промисловости. В останні часи меноніти мали 8. великих заводів для ріжного хліборобського знаряддя, як от: сіялки, жатки, молотілки, плуги. З'явилися т-ва взаємного кредиту, що були в звязку з великими банками України. З освітних інституцій, крім шкіл, меноніти мали: дві семинарії для підготовки вчителів; комерційну школу в Молочанському, также ґімназію для дівчат; в Бердянську — реальну школу. В 1918 році в менонітських школах російська викладова мова була замінена на державну — українську.

Не дивлячись на те, що меноніти вже біля 300 років як покинули свою батьківщину — Голяндію, вони й тепер ще заховали рідні голяндські звичаї. Не тільки свої хазяйства, млини та клуні вони будують по типу голяндському, але й досі вони заховали свою давню мову, яка в порівнанню до сучасної голяндської мови є одним з давніх її діялектів. Призвища свої меноніти також мають чисто голяндські.

Меноніти, як уже було сказано раніще, не визнають присяги та військової служби. Це було причиною того, що за часів Миколи І. та Александра II. їх почали переслідувати та примушувати до службу у війську. Значна частина мено-