від окупантських замахів і навіть самі окупанти мусять формально з тим рахуватися та формально проклямувати прінціп і факт „самоопредѣленія вплоть до отдѣленія“. А старі російські ес-ери, що претендують на провід в „новой Россіи“, все так само під царську катеринку скрипуче підспівують все ту саму стару, часом і обставинами вже стиражовану, пісню про єдиний „русский народ“ в єдиній „Россіи“.
У царя был двор,
На дворѣ был кол,
На колу мочало, —
Начинай сначала!
Навіть не смішно, а просто жаль бере дивитися на людей, що й такий багатий досвід не дав їм більше політичного розуміння, не поширив політичного їх круговиду навіть до тієї міри, як у їх політично-соціяльних ворогів і разом національно-державних спільників. Багато води утікло з того часу, коли їх розвінчаний лідер Керенський підписав вексель на куцу автономію куцої України і зрадив тому підписові скоріще, ніж засохло чорнило; коли він, вимахуючи папіровим мечем, вигукував на московському зїзді: „кто коснется единой, недѣлимой, тому скажу: руки прочь!“ З того часу від єдиної-неділимої лиш шмаття залишилося. А підголоски його все стоять „на ефтом самом мѣстѣ“, на тих самих старих позіціях, „разсудку вопреки, наперекор стихіям“. Не хотять зрозуміти, що „єдиная Россія“ вже „была и былью поросла“, що як би ми із своєю окупаційною навалою не порозумілися, — чи зброєю, чи иншим способом, — це їх ані трохи не обходить, од цього їм „руки прочь!“, — коли вони не стануть на лояльний грунт, не доложать своїх рук до українського державного будівництва. І от „пѣтушком“ примощуються до справи нашого визволення і так само, — правда, вже не вигукують, а безвиразно щось шамотять — про „русскій народ“, про „повстанческое движеніе русскаго крестьянства“, таємничо дають зрозуміти, що вони тут і свого дали гроша до складки — для відбудови „новой Россіи“.
А який той „гріш", читаємо в „Письмі с Украины“ („Воля Россіи“, ч. 201), де про роботу партії російських с.-рів на Україні подано такі відомости: "займаються орґанізації в далеко меншій мірі справою ліквідації большевизма, ніж справою оформлення масового настрою, притягаючи його до тих завдань і потреб, які стануть перед ним на другий день по ліквідації большевицького режіма, що перестав вже тепер кого небудь лякати. Доводиться основно виучувати форми і тіпи робочої й селянської орґанізації“…
Отже й „руки прочь!“ не можемо сим людцям по правді сказати, бо ніяких рук, ніякого діла у російських ес-ерів нема на Україні, — а самі лиш пусті сподіванки та мрії, самі "безсмысленныя мечтанія“, — коли їм вже так смакує фразеолоґія царських часів. Український народ без міри ллє кров — свою і чужу — в боротьбі з московським большевизмом, „що перестав вже тепер кого небудь лякати“, а московські ес-ери сидять біля того моря людської крови, „оформлюють масовий настрій“, „основно виучують форми і типи робочої й селянської орґанізації“ та ждуть слушної погоди, щоб з тим усім цінним надбанням поплисти в уготовлену для них „новую Россію“.
Яка велика сила, велика праця, великі заслуги і — що-найменче чудні претензії!
Ридваном їхав пан, і курява стовпом
Од коней та коліс знялася над шляхом.
А муха, сидя на ридвані,
Мов пані,
Подумала; „Яку ж я куряву зняла“.
Втяла!
