вимагає самостійности, то друга такаж одноголосно стоїть за федерацію; а третя готова положити 39,999.999 чоловік за автономію… Одна вигнала Скоропадського і вимагає Петлюру; друга деклярує, що скорійше всі сорок міліонів ляжуть трупом, ніж допустять Петлюру.
— Правда! — поспішив Бріян. — Не всі представники Українців такі кровожадні є і значно мняхші. От, наприклад, приходить недавно до мене один. Не памятаю, як його — такий, знаєте, маленький, чорненький, — на цигана змахує, знаєте, дуже подібний до маркера з маленької біліярдної на Монмартрі; і теж з довжелезною нотою. Читав я читав, нічого не розберу. Нарешті питаю: скажіть по совісті, чого Вам треба? А він і каже — сто тисяч франків. Звелів йому дати дві з половиною тисячі; він і пішов задоволений.
Але це добре, що попався такий; а що буде, коли ці сорока міліоновї части накинуться одна на другу? Тодіж в Европі вижити буде неможливо ! Хоч в Австралію виселяйсь.
Та ви не посміхайтеся, я вже бачу деякі загрожуючі сімптоми. От недавно доносять мені з поліції, що одна частина, правда на щасття в незначному числі, всього три чоловіки, напала на помешкання другої в rue La Pérouse. На щастя, обложені оказалися бравими хлопцями; і напасники, після недовгої битви, мусили очистити поле, діставши по лихтарні під кожне око. Але добре, що їх було тільки трьох; а ви уявіть собі, що буде, коли всі сорок міліонів кинуться на rue La Pérouse; що скаже тоді префект; що скаже дипльоматичний корпус? В Парижу, і такий шкандаль? А що буде, як за рік їх ще прибуде вдесятеро? Мене знаєте иноді циганський піт прошибає, як я подумаю. Знаєте, за сорок літ політичної діяльности я не бачив нічого подібного! Ви подумайте тілько: тоді на всій земській кулі на кожного не Українця прийдеться по три Українця. Що ж тоді буде? Тепер вже вони дихати не дають, а тоді куди не поткнись! А ще через рік?
Тут на лобі маститого презідента виступив холодний піт; і я, побачивши, що його, і без того росхітаний сорокалітнею політикою розум, остаточно не витримав української навали, стратив до нього всяку повагу.
— Слухайте, Ви, стара кальоша! — сказав я, розсівшися в кріслі і засунувши руки в у кешені. А пробували Ви хоч раз поворушити своїм гарбузом і подумати про те, що, чи не варто провірити, чи правду говорять ці добродії? Чи не простійше було б вимагати від них не нот, а хоч по одному живому чоловіку від кожного міліона; і тоді Ви побачили б, щоб вони заспівали!
— Хіба правда? — здивувався Бріян, але сейчас же похопився. — А як же делєґації, меморіяли?
Бачучи, що з дідуганом нічого не зробиш, я рішив пожартувати; і був сам нерад.
— Як так, — сказав я рішучим тоном, — так знайте, що я пожартував. Я теж представник і не від сорока міліонів, а від восьмидесяти. Я сьогодні же представлю Вам меморіял не менше пяти кільометрів довжиною, а взавтра всі мої вісімдесять міліонів нападають на своїх ворогів по всьому Парижу.
Бідний президент сплеснув руками і впав непритомний; а я, боячися бути обвинуваченим в замаху, поспішно ретірувався.
— Послухайте, — сказав я в вестібюлі велетню швейцару, котрий подавав мені пальто, — чи не знаєте ви часом, де тут є український Comité d'action.
— Comité d'action? — задумався швейцар. — Ага! Пригадую! Оце приходить недавно хлопчик; я його й питаю: що тобі, хлопчику? А він і каже: Я, каже, не хлопчик, а член Comité d'action Борщак, каже, і прийшов я, каже, до самого президента в дуже важних справах!..
Так, це ж треба, кажу, в канцелярію, бо презідент тут не прийме! Та він мене й там не прийняв, каже; та то пусте; я і з Вами тут посижу. Посиділи, покалякали, шустрий хлопчинка; дарма, що звиду дивитися противно. Цигарку викурили; а потім він і каже мені: так ви, дядюшка того, каже; запишіть в книжку, що я був, так, каже, щоби вроді на прийомі. Вам, каже, нічого; а мені пріємність! Франк дав. Нічого хлопчина; а ось адреси я і не упомню!
