— Можна зайти?
— Хто там?
— З Комісії Чемности.
— Заходьте…
В помешкання ґімназіяльного вчителя математики входять троє: голова районної підкомісії, лікар і секретар.
— Чим можу служить, панове? — питається вчитель.
— Ми… ми… привітати вас з фактом істнування і…
— Забірайтесь до сто чортів! — несподівано вибухає вчитель математики. — Я готую лєкцію на дві години і мені ніколи!
— Ми… ми по обов'язку…
— Забірайтесь!…
— Можна зайти?
— Прошу!
Члени Комісії Чемности заздалегідь роблять солодкі ухмілки і входять в помешкання паскаря. Той здивовано дивиться на них і питає:
— Ви з тієї комісії?
— Так! Прийшли привітати…
— А-а-а!… Дуже приємно!… Прошу до столу перекусити де що.
— Дякуємо дуже! Ми на хвилиночку тільки. Наш обов'язок дбати…
— Дуже добре було б, — перебиває паскар, — як би комісія подбала про те, щоб не було так тісно в трамваях… Знаєте, тиснуться як свині, а в мене мозолі на ногах…
— Гаразд! Ми постараємося…
— Можна?
— Заходьте!
Члени Комісії приймають відповідний вигляд і несміло входять в помешкання військового комісара.
— В чому річ?
— Ми з Комісії… привітати вас…
— З чим?
— З фактом істнуваннячка…
— Йолопи!… Знайшли з чим вітати!…
— Ми… ми з обов'язку…
— А ви з обов'язку оженили б мене… Бачите, що мені сутужно самому…
— Дозволите записати? — солодким голосом спитався голова.
— Як хочете…
— Дозволите?
— Що там?
— З Комісії чемности…
— Якого дідька?
— Привітати…
— Заходьте завтра, бо сьогодня в нас хрестини. — Почувся з-за дверей помешкання якогось дрібного урядовця п'яний голос.
Товариш Око знову віддався праці. Дні і ночі просиджував у своїм кабінеті і перечитував незлічену кількість рожевих зшитків, в яких його талановиті співробітники записували відрадні й так характерні з'явища обновленого життя.
І про що там тільки не писалося!… Поруч захоплення й радощів паскаря з приводу добре проданого транспорту солі містилися ніжні почування безнадійно закоханої молодої пари. Поруч радощів молодого подружжа з приводу першої
