— Тридцять і три роки, товаришу комісаре…
— Чим займаєтесь?
— Годинникарських справ майстер, товаришу комісаре…
— Родина ваша?
— Жінка й синок, товаришу комісаре…
— Де вони?
— Сплять вже, товаришу комісаре…
— Давай їх сюди! — сказав комісар, повернувшись до лікаря, суворо промовив: — Оглядайте їх так, як би оглядали самі себе, або свою рідну маму. Ваша думка мусить бути ясна, стисла і коротка. Решта належиться мені.
— Товаришу Гольденберґе! — сказав лікар. — Роздягайтесь і показуйте себе.
— Я… Я соромлюся… Я, бачте, ніколи при світлі не…
— Пусте… Роздягайтесь…
Хвилин через 5 лікар скінчив свою роботу.
— Ну? — мугикнув комісар.
— Тип самий звичайний. Орґанізм надломаний, як видно, товарищ Гольденберґ в юнацтві грішив онанизмом. Будова грудей нікчемна, серце з перебоями, склад черепа свідчить про виродження.
— Так!… — простяг комісар. — Ну, Гольденберґ, відповідайте на питання.
— Слухаю, товаришу комісаре! — дріжучим голосом, ледве чутно, відкликнувся годинникарських справ майстер.
— Що ви більше всього любите?
— Як то що?
— А так… кожда-ж людина щось любить, захоплюється, стремить до чогось…
— Я… я чесний чоловік і люблю своє діло. Захоплююсь синком, бо він такий славний у мене. Стремлю до того, щоб придбати трохи гроша на чорний день і…
— І тільки всього? — перебив комісар.
— Ні… я ще люблю богато де чого…
— Наприклад?
— Люблю як світить сонце, як цвітуть квітки весною, як співає канарок у клітці…
— А ви знаєте, товаришу Гольденберґе, що клітка для канарка те саме, що в'язниця для людини?…
— Я забув, товаришу комісаре! Я, властиво, люблю ще й жіночу красу. Часами побачу на вулиці гарну панну, то так і йду за нею… Знаєте, приємно дивитися, як у неї під сукнею так, того, теє… рухається…
— Більш нічого? — сухо кинув комісар.
— Ні!… я… я ще люблю, як добре дзвонять годинники, а часами ще й з музикою…
— Досить! — промовив нетерпеляче комісар. — Лікарю! Огляньте, будь ласка, товаришку Гольденберґ.
— Роздягайтесь! — озвався лікар.
— Як так можна?!…
— Роздягайтесь!…
Хвилин через три огляд скінчено.
— Ну? — почулося стеоретипне комісарське.
— Нікчемне істнування! — сказав лікар. — Тип пів флєґматичний, пів санґвіністичний. Активности ніякої.
— Що ви любите, товаришко Гольденберґ? — звернувся комісар до переляканої на смерть жінки.
— Я… я люблю господарство, смачну страву, гарну одіж…
— Це кождий дурень любить! — роз'їритовано зауважив комісар. Кажіть, що ви любите такого, щоб воно було для всіх людей цікавим, або користним?…
