особи Петлюри. Але всі, навіть й особисті вороги його, мусять признати, що з українських імен ім'я Петлюри тепер найпопулярніще не тільки на Україні, а й по цілому світі, бо Україна так, чи инак, а всіма з'язується тепер з ім'ям Петлюри. Ще в 17. році, його знали менше, як Грушевського, або Винниченка, а вже починаючи з повстання проти Скоропадського, хоч і не він його орґанізував, ім'я його все росте й росте, завдяки перше всього тому, що він непохитно ввесь час держався ідеї самостійности України і стояв на чолі уряду й армії, що боролася з московськими окупантами. Инший на його місці, давно махнув-би рукою на все і, захопивши хоч небагато грошей, на які він має моральне право, поїхав-би собі кудись в спокійне місце відпочивати, а він ввесь час переживає з урядом та армією всі фізічні й моральні злигодні подоланих та поневіряння, що спадають на голови людей, силою викинутих з рідної землі. При чім, ніхто не може закинути йому — „своекористія та любостяжанія“, в яких обвинувачують не мало наших найвидатніших політичних діячів. З другого боку, його ім'я спопулярізували Москалі безмірно більше, як чорносотенці — ім'я Грушевського за царських часів; тоді тільки глузували з „язика Грушевського“, а тепер карають за „язик Петлюровскій“, розстрілюють за „Петлюровскія повстанія“, садовлять по чрезвичайках за всякі прояви українства, називаючи їх „Петлюровщиною,“ і тим тільки піднесли в очах народу ім'я Петлюри і українського уряду. Тепер народ, забувши ще недавно такі принадні соціялістичні „лозунґи“ та програми, виробив свою: „найлучча, кажуть селяне, програма у Петлюри! Чому? Бо він і проти большевиків і проти денікінців!“ Отсе й вся програма!
Все отсе вкупі привело до того, як оповідають приїзжі з України, що ім'я Петлюри тепер стало там гаслом в боротьбі з московськими гнобителями та сімволом самостійности України. Можна не визнавати Петлюри за великого чоловіка, не причисляти його до найздібніщих наших людей, але не можна не признатись, що, чи збіг обставин, чи його здібності, піднесли ім'я його на таку височінь, що тепер він тільки один має хоч якісь шанси на об'єднання повстанських загонів та на визволення України. Тільки не треба йому заважати, вставляти паліччя в колеса, не треба в безсилій злобі плюгавити, ганьбити його, пам'ятаючи, що тут ходиться не про особу Петлюри, а про честь України, на чолі уряду якої стоїть Петлюра.
І коли цей уряд захопиться ідеєю Української Монархії і, зробивши відповідні заходи що до кандідата на Гетьмана-Монарха, з цим гаслом піде на Україну, то вістка про свого царя, про близький наступ спокою й ладу, піднесе дух народу, допоможе підняти всенародне повстання і вигнати Москалів.
Противники Петлюри запевняють, що у нього так закрутилась голова на вершині влади, що він до смерти не зречеться її добровільно. Але з певністю можна сказати, що коли йому доля послужить і пощастить вигнати московських гнобителів, то він задовольниться славою Пожарського чи Гарібальді і складе владу перед тим, хто дійсно зможе збудувати Українську Державу. Коли він „во славі“ повернувся з Житомира, попереді німецького війська і був закиданий в Київі квітами, як „визволитель від большевиків“, то зрікся високих посад, які тоді міг-би одержати, і вернувся до своєї давньої професії журналіста, принявши скромну посаду рецензента в „Книгарі“, поки його не обрано було на голову Київського 3емства, а потім і на голову Всеукраїнського Союзу 3емств. Петлюра за цих чотирі роки досвіду повинен переконатися в тім, що Української Держави ніхто свій, хоч-би він був і ґеніальним орґанізатором, збудувати й укріпити не може, як не зміг того зробити й Великий Богдан і мусів піддатися Москві.
Ґеоґрафичне положення України над теплим морем, з найкращою в Европі чорноземлею, з незчисленними підземними багацтвами, при незахищених природою границях, завжде приваблювало і буде вабити ненажерливих сусід. Разом з тим та ж родюча земля та лагідне сонце, що не вимагають тяжкої праці, як польський пісочник та московська глинка, не виробили у нашого народу сістематичної працьовитості та енерґії в боротьбі з природою, як у наших сусід. Кров перехожих, свободолюбивих народів, що тече в жилах нашого народу, не дала витворитися в йому здатності до гуртування, дісціплінованності, до державної
