обіслати його: бо практика доказує їм, що лекше їм булоб боротися за свої прінціпи в українській некомуністичній державі, ніж у чужій комуністичній, де вони знайшлися в підполю. Чи здобудуться вони на відвагу, щоб витягнути консеквенцію зі свого становища, невідомо, але скорше ні. Всі инші українські політичні групи й течії можуть тепер порозумітися в ціли сотворення всеукраїнського національного центру. Колиб це й тепер не наступило, то провідники українських політичних груп виписалиб собі свідомості повної нездібности розуміння політики й становища українського народу. В часі, коли вороги наші переживають державну крізу, з якої рішучо не можуть вийти так, щоб задержали загарбані наші землі, — українські політичні сили мусять мати свій центр. А хто тепер не допустивби до сотворення його, той викине себе за скобки нашого публичного життя.
Tritum pertritum.
"Мелене й перемелене" — так властиво можно було би назвати попередню статтю нашого співробітника — О. Назарука. Та й нашу до купи. Тема стара, всім до зануди остогиднувша — про консолідацію національних українських сил. Річ проста для націй культурно і політично-вихованих. Але не для нас. Поляки підчас большевицької небезпеки, Німці під час антантської. Французи й Анґлійці під час німецької, і навіть Росіяне впочатку війни найшли в собі остілько державного розуму, щоб запровадити "горожанський мир", припинити партійну гризню й збудувати єдиний фронт. Тілько не ми!...
А річ була елєментарно простою й елєментарно легкою до виконання.
Півтора року перед цим ми мріяли утворити за кордоном орґан, котрий би був "очима і вухами" нашого єдиного ще тоді національного уряду: а) для громадського контролю політичної і економічної роботи урядових аґентів за кордоном; б) для пропаґанди української ідеї на чужині; в) для здобуття фактичної підтримки серед чужинців активним борцям на Україні.
Помаленьку дочекались листопадової катастрофи. І нічого не зробили.
Тоді знов виникла думка утворить орґан національного об'єднання. Бо цього вимагали не тілько національні потреби, а й вся офіціяльна і неофіціяльна Европа, що покладала деякі надії на нас в майбутніх своїх санаціях. Так зконструювався "Національний союз". Його завданням було яко мога менше втручатись у внутрішню політику Наддніпрянщини або Галичини, яко мога дужче консолідувати національні сили для здобуття симпатії і реальної допомоги українській національній ідеї тут на чужині.
Не час зараз роз'ятрювати старі болячки, але мусимо пригадати, в інтересах істини, п. д-ру О. Назарукові, як він замісць того, щоб підтримати цю ідею, сконсолідувався з самими найгіршими елєментами Наддніпрянщини та деким з російських большевиків — правих і лівих — і утворив "Ліґу віднови України", головною метою котрої було зруйнувати і без того слабенький ще "Національний союз".
Згинув цей останній, а за ним і ставша непотрібною "Ліґа віднови України". Бо "Мавр зробив своє діло!..." Зник і Черемісов, отримавши через "Ліґу віднови" у декого тисячі долярів, а потім неменшу суму в Берліні у Коппа за свою роботу.
Та не зникла ідея консолідації національних сил. І в середині літа знов робиться спроба перетворити її в життя хоч би для безпосереднього представництва України в "Союзі Народів". Знов conditio sine qua non орґанізаціі, на цей раз уже загально-національної, об'єднуючої увесь український нарід і в метрополії, і "в разсєянії", ставиться повне невтручання у внутрішні справи тої чи иншої ділянки нашого многострадального народу, бо це неможна робити, сидючи спокійно на еміґрації, і широка культурна робота — аґітаційна
