про жидівській шпіонах і т. д. Як раз ті самі пльотки, які чорна сотня, що втерлась в військо і в урядові українські кола, яко щирі, найщиріші „самостійники“ і народники, навіть яко „соціялісти“, — пускає в оборот зараз проти українського жидівства.
А як має вплинути на українських селян поява в їх селах большевицьких реквізіційних загонів на чолі з комісарчиками з містечкової жидівської молоді, чи „комісародержавіє“ знову з великою участю жидівських півінтеліґентів, тих Жидів, яких він ніколи при владі до того не бачив і це рахував завше за природне, і тих, з батьками котрих він завше гендлював — і раптом той Жид — командує. Командує від їмені ненависних чужинців, що грабують, реквірують його хліб, його добро.
А ще поводження наших деклясованих інтеліґентів, що раптом запанували, теж напевно досить нахабне. Цього вже не уникнеш, коли „з Івана-пан“…
А з другого боку, ми же добре це раз за час нашої голусної[1] історії відчували на своїх потилицях наслідки перебування слабих меншостей серед культурно нерозвинених більшостей чужих народностей.
Бо така вже доля слабшого, що його бють і переможець і переможені, раз він попався під руки. А як нам не попадаться, коли війна — міжнаціональна і громадянська крівава боротьба, йде на тих теренах, де всі міста й містечка — жидівські.
Разом з тим помститься на нас наш соціяльний склад, ті міжумочні антісоціяльні заняття богатьох жидівських кол і славнозвістна жидівська національна „кругова порука“.
Чи хочемо того, чи не хочемо, а ми не можемо позбавитися чи виключити за межі свого народу, скажемо, тих жидівських панських прикажчиків, що за часи гетьманства по дорученю панів-поміщиків в супроводі австрійських салдат, чи карного поліційного загону, вибивали з селян контрібуцію. Я сам особисто знаю такого Жида, навіть націоналістично і сіоністські настроєнного, який… обурений на Українців за погроми.
Ніякий другий нарід такими елєментами не турбувався би, бо у всіх є кляси експльоатуючі і експльоатовані, заняття чисті і брудні, продуктивні і антісоціяльні.
Не те з нами. Ми відповідаємо за ті, чи антісоціяльні елєменти, чи занадто революційні, яких, може, у нас більше чим у других, за них ми відповідаємо колєґіяльно, цілим колєктивом, цілою нацією.
Бо для тих темних мас, поміж котрими ми мешкаємо, ми не є робітники, чи пани, не ремісники чи крамарі, не чесні чи злодії не гарні чи препогані, не добрі чи злі, не соціялісти чи реакціонери — а лише Жиди.
Для них, і навіть для нежидівської, інтеліґенції не буває, щоби те чи друге, добре чи зле, зробив NN, чи купець, чи пролєтарій, чи чоловік, чи жінка — ні: все це зробив Жид чи Жидівка, Бронштейн або Ротшільд.
А тому так тяжко боротися з погромними настроями серед війська. Тут не досить аґітації з боку культурних українських елєментів. Тут потрібна пропаґанда фактами, самим життям, а не лише словом, чи друком.
І поки українські козаки й національні народні кола, всі ці члени селянських спілок, „Просвіт“ по селах і містечках, та маса, що на неї спірається українська інтеліґенція, не зустрінуться в роботі зі співучастю Жидів, не зустрінуться на практиці з симпатією жидівських партій і активних кол до українського відродження — важко буде побороти історичне, антісемітизмом вигодоване, недовірря до нас.
Це завдання мусимо ми, жидівські соціялісти, взяти на свої плечі.
Обставини так склалися, що наша участь в повстанні проти гетьмана не дала бажаних наслідків, бо взагалі ціла справа повстання була знівечена недорослою до поставлених революцією завдань — Директорією.
- ↑ „Голусом“ називається по жидівські період перебування жидівського народу поза межами Палестини, після вигнання їх відтіля Римлянами.
