Взагалі-ж треба зазначити, що коли виникає потреба творити нове яке слово, якого немає в живій народній мові, і коли його не можна утворити з українських пнів, то слід передовсім звертатись не до московської мови а до польскої і там шукати відповідного слова або речення. Бо хоч українська мова і належить, — вкупі з білоруською та московською, — до східно-славянської ґрупи, але що до лексики, то наша мова значно ближче стоїть до польської мови, ані-ж до московської. Польські слова або речення здебільшого не трудно піддаються українізації, тоді як з московськими, навпаки, часто-густо нічого не вдієш. От хоч-би, напр., такі польські слова, як: współny (спільний), przekonać się (переконатися), uwaga (увага) та сила инших — добре надаються до нашої мови, а московських відповідних — общій, убѣдиться, вніманіе — як їх там не крути, ніяким робом до української мови не пристосуєш. Та все-ж таки, утворюючи тим чи иншим шляхом те або инше слово, треба добре дбати, робити цю операцію дуже обережно і з розумом, не виходячи по за певні межі, як це, без сорому казка, — роблять наші брати — Галичане, з усіма оттими: заосмотрення, попертя, цофатися, зголошуватися, узглядняти, вивінований (wyposażony?) і т. д. і т. д., бо инакше це вже буде не мова, а якийсь дуже кепський жарґон.
Живу людську мову треба розглядати як живий орґанізм, що росте, годується, вбираючи в себе нові елєменти (слова) та позбуваючись старих, негідних, — розвивається, бореться за своє істнування: в цій борні або стає переможцем, як-що має в собі досить життьових сил, або-ж, коли тих сил мало, — загибає, як загибає всякий нежиттєздатний орґанізм. Жива людська мова не може лишатися незмінною; доки вона живе, в ній мусять відбуватися життьові функції, мусить відбуватися процес еволюції, бо скоро той процес припиниться, то настає смерть — і жива мова вмірає, лишаючи иноді по собі лишень гарно набальзамованого трупа, — як, напр., мова латинська та старогрецька, — вона стає, як то кажуть, мертвою мовою.
Наша мова дала вже не один доказ своєї життєздатности і показала всім, що не зважаючи на довгі віки тяжких мук і поневіряння, вона зберегла в собі необмежний запас життьових сил.
Справедливо каже п. Левицький, що неолоґізмів не слід боятися; а я скажу, що вони навіть потрібні, бо без них процес еволюції не може відбуватися. А до того-ж ще наша мова саме тепер переживає той гарячий період еволюції, що його давно вже пережили сусідні мови — польска та московська. Як-що нове яке слово утворене, вийде до ладу, то воно прищепиться, приросте, увійде в склад мови, як її інтеґральна частина, не тільки не псуючи її, а, навпаки, збагачуючи та надаючи їй нових барв, нової краси. А як-же слово вигадане не до речі, то здоровий орґанізм і сам його позбудеться; воно викинеться, одпаде шляхом того процесу, який в біольоґії зветься атрофією. Треба лишень дбати про те, щоби той процес атрофії відбувався яко мога швидче, щоб, бува, от-такий шкідливий новотвір і справді не накоїв лиха, вносячи з собою отруту та спиняючи на довгий час нормальний хід еволюції живого орґанізму — мови.
|
Соломон Гольдельман. |
Дорогий друже!
Я знову на Вкраїні. Наш потяг вже скілька днів стоїть на ст. Чорний Остров. Хай назва тебе не лякає. Це проста маленька стація і жидівське містечко недалеко від Проскуріва.
