на діялєкти стався, як гадає автор, через „неприродній, ненормальний поділ протягом віків нашої Батьківщини на австрійську (vide-польську) і російську Вкраїну. В першій мова розвивалася під великим впливом польської, а подекуди й німецької мови, а в другій — під іще більшим натиском московської, яку скрізь заводили примусом; особливо цей московський вплив виявився в тій частині Вкраїни, що межує з Московщиною: в Харківщині та Вороніжщині“.
Треба зазначити, яко правило, той факт, що мови народів, які розселились на рівнях, визначаються взагалі дуже невеликим числом діялєктів. Воно й зрозуміло: там, де взаємні стосунки між собою мешканців даної країни не спиняються природніми перешкодами (гори, пущі, болота), там і не може бути головної підстави для того, щоб єдина мова тих мешканців розпалась на окремі діялєкти. Зовсім инакше діється в горах. Там діялєкти — явище цілком природне. Читачам може невідомо, що, напр., на Кавказі істнує по над 150 не то що діялєктів, а таки окремих, цілком самостійних мов, що нічого спільного між собою не мають. В одному, напр. Даґестані[1], на терріторії завбільшки, як, сказати-би, половина Київської губернії, нараховується не меньш, як 50 таких окремих мов. Кожна майже сільська громада, з 5—10 сел (аулів), становить уже окрему націю, з своєю окремою мовою, цілком незрозумілою для сумежних аулів[2]. В Европі багатством діялєктів визначається особливо мова італійська; чимало діялєктів знаходимо також у південних Німців, у Еспанців й др.
Український народ розселився переважно на великих, рівних степових просторах, що простяглись од Карпатських гір до Кавказу, а тому вкраїнська мова й не могла утворити з себе такої кількости діялєктів, як, напр., мова італійська. Навпаки. Я стою на тому, що вкраїнська мова, коли прирівняти її до инших европейських мов, має дуже мало діялєктів. Коли, напр. на Полтавщині, або Харківщині кажуть: їхати прямо, а на Київщині або на Волині — „їхати просто“ („ми просто йшли, у нас нема й зерна неправди за собою“), то це ще не дає нам права говорити про якісь окремі діялєкти — Харківський, чи Київський. А коли вам доведеться розмовляти з яким-небудь Українцем з Великої України, то, не спитавши його, ви так і не дізнаєтесь гаразд, з якої саме він губернії: чи з Харківської, чи з Катеринославської, чи з Волинської. Мова на Поділлі вже трохи відріжняється від мови на Київщині, Полтавщині і т. д. (подоляне, напр., кажуть: „до него“, „до цего“, зам. „до нього“, „до цього“); деякі відміни маються також в мові поліщуків (північна частина Київщини), але це теж не є співознака діялєктів подільського та поліського. Це лише невеличкі провінціалізми. З більшим вже правом можна признати за окремий діялєкт українську мову в Східній Галичині та на Буковині, але справжні діялєкти починаються вже в горах. Мови гірських українських племен: Гуцулів, Бойків, Лемків, підкарпатських Русинів (Угорська Україна) — це суть дійсно діялєкти української мови в стислому розумінні цього слова. (Мову, напр., Лемків нам Наддніпрянцям, досить трудно зрозуміти.[3]
- ↑ Слово: Даґестан складається з двох тататарських слів: даґ — гора і стан — країна, то-б-то, Країна гір.
- ↑ На Кавказі такі більш-менш культурні мови, як грузинська, вірменська, татарська (адзербейджанська), мають теж значну кількість діялєктів. Цікаво між иншим зазначити, що, напр., Вірмени з Нахичевані на Дону не розуміють мови своїх закавказьких земляків. Я сам знав на Кавказі таке вірменське подружжа, де чоловік був родом з Еривані, а жінка — з Нахичевані на Д. — і обоє вони розмовляли поміж собою дуже поганою московською мовою. А то знов Вірмени, що оселились в Грузії, зовсім не знають живої вірменської мови. Родинна мова у них — грузинська; більшість знає також мову московську, а мова вірменська для них так само чужа та не зрозуміла, як і для нас, читачу, з вами. А проте Вірмени суть добрі патріоти і палко кохають свою батьківщину, так що про яку-небудь денаціоналізацію, картвелізацію (Са-картвело — по груз. Грузія) в даному разі не може бути й мови.
- ↑ Хто цікавиться цею справою, тому я радив-би прочитати цікаву розвідку Франка в „Літ. Наук. Вістн.“ про діялєкти укр. мови; там також наведені зразки діялєктів гуцульського, бойківського та лемківського.
