Злочин на особі о. Юрика… Ходити на університет і т. ин.
Найвища Рада узгляднила (uwzględniła) замісць: взяла на увагу, або-що.
Виператися того вчинку (wypierać się). Чому не: відрікатися?
Просити о попертя (o poparcie). Чому не: просити помочі?
Вертати там, відки приїхав (вертатися туди).
Діткненний хоробою (dotknięty chorobą). Хворий, недужий?
І так без кінця-краю майже у всякому числі галицьких („зглядно“ і американських) газет і журналів. Завзято змагаються Галичане з польськими заборчими намірами і з полонізацією, але, самі того не помічаючи, так полонізують українську мову, що ледве чи могли-б вороги-Поляки так „гарно“ це зробити.
Не слід, на мою думку, заводити в письменство такі провінціализми, як неправильні відмінки дієслів: ходе, носе, просе, купе, злупе — замісць: ходить, носить, просить, купить, злупить, так само, як: пишеть, хочеть — замісць; пише, хоче.
Чималий клопіт нам із дієприкметниками та дієприслівниками („причастія“ та „дѣепричастія“). Їх в українській мові небагато; може колись їх буде більше, але тепер не слід нагромаджувати їх, живосилом беручи з московської та польської мови: виходячий, пишучий, бачучий, ділає вражаючо і т. ин. Коли й маємо ми трошки тих дієприкметників, то вони ніби втратили признаки дієслів, а стали простими прикметниками, і перекладати їх на московську мову краще прикметниками, ніж дієприкметниками. Напр.:
маючий — зажиточный, а не имѣющій,
терплячий — терпѣливый, а не терпящій,
балакучий — болтливый, а не говорящій,
видючий — зрячій, а не видящій,
болячий, болючий — болѣзненный, а не болящій і т. д. „Побачив поблизу стоячу Дору“ (Кобилянська) — бренить дуже чудно. „Стояча вода“ — це ще можливо.
Вражаючо, питаючо — дуже прикрі полонізми, яких ні в якому разі не можна заводити в нашу мову.
Дієприкметники страдального стану минулого часу пишуть з одним н, а не з двома, як у московській мові: вроблений, заметений, написаний, і т. д. Не треба змішувати цього з прикметниками, що мають наросток — енний, бо це зовсім инша річ: страшенний, нужденний і т. ин.
Не треба зловживати йменниками, витвореними з дієслів; їх у нашій мові поки-що небагато; може з часом їх утвориться більше, але витворювати й нагромаджувати їх надміру не слід, бо це робить мову тяжкою й кострюбатою. Треба, де можна, заміняти їх иншими йменниками, не дієслівними, а де такого знайти не можна, старатися перевернути речення так, щоб оминути те прикре слово. Напр. замісць:
Порозуміння — згода
навчання — наука
увязнення — неволя
уживання — вжиток
зустрічання — зустріч
голодування — голод
домагання — вимога
Ось уривок із одного протоколу: — Голова поставив на обміркування зібрання питання про утворення комісії постачання“ — чи не простіше було-б: „Голова просив збори обміркувати справу з комісією постачання“? Замісць п'яти кострюбатих неолоґізмів лишається тільки один.
Ще гірше бренять новоутворені дієслівні йменники з кінцівкою — ини: відносини, обставини, умовини і т. д. В народній мові такі слова мають характер якогось обряду чи святкування: хрестини, оглядини, заручини, переносини (коли збіжжа молодої переносять до молодого); отже особливо треба обминати такі
