ґнатів і кінчаючи простими шлятичами, мала однакові права. Вона мала право законодавства; в її руках була вся судова і урядова влада; тільки їй належало право на безплатне і доживотнє користування коронними землями; церковні справи, а також чин служителів церкви належав до виключних привилеїв шляхти. В той же час шляхта була вільна від усяких податків, від обов'язкової військової служби і від усяких инших державних і громадських обов'язків.
Ця сістема взаємин почала панувати й на Україні. Цілком природно, що вища кляса українського народу, після недовгої боротьби, почала швидко здавати свої позіції і уступати новому ладові, тим більше, що він відповідав її клясовим інтересам. Наслідком цього вища кляса українського народу відірвалась від народньої маси в культурному, національному й реліґійному розумінні і перейшла у табор польської католицької шляхти за дуже нечисленними винятками. Державно і приватно правові взаємини і форми життя нормуються правом Польщі, що склалося під впливом римського і почасти німецького. Свободолюбивий народ український опинився в ярмі повної неволі, бо вся селянська маса, згідно з тими правовими розуміннями, що панували в Польщі, була повернена в становище рабів, в повному розумінні цього слова. Життя, майно, честь і безпечність селянина, все було в руках шляхти, бо селянин уважався не за особу, а за „бидло“ — тобто за худобу. Сумна історія тяжкого становища українського народу під польським ярмом може рівнятся з найгіршими часами панування Турків на сході.
Україна була змушена вести завзяту боротьбу за своє істнування. Ця боротьба йшла двома шляхами і дійшла до найвищого свого напруження в кінці XVI і першій половині XVII ст. Перший шлях — це шлях боротьби культурними засобами. Україна стає ареною надзвичайно жвавого культурно-просвітного і національного руху, бо в початку цього періоду вона була ще багата на інтелєктуальні сили: вища кляса українських князів і боярів ще це встигла покатоличитись і спольщитись і теж встає однодушно на оборону своєї нації. Осередками цього руху стають великі міста, — Острог, Львів, Київ, Луцьк і ин. Тут закладаються друкарні, друкуються книжки, видається полємична література, відкриваються ліцеї та академії. Велику ролю в цьому рухові мали особливі реліґійно-філантропійні орґанізації, що звалися брацтвами. Ще були всестанові національні орґанізації, але мали в своїх рядах і українське шляхецтво, хоч переважна більшість їх складалася з міщанства. А коли українська шляхта зрадила інтереси свого народу і перейшла в ряди Поляків, вся честь боротьби українських брацтв з католицизмом і полонизмом належить українському міщанству, яке організувало і села і закликало часто в ряди національних робітників окремих осіб своєї шляхти.
Другий шлях боротьби — був крівавий шлях повстань. За першої половини цієї епохи, як і в боротьбі культурній, народ вів боротьбу з Польщею спільними силами, зо своєю аристократичною клясою, поки клясові суперечности не поклали глибокої ріжниці між аристократією та народом і не поклали всього тягару боротьби на плечі останнього.
(Далі буде).
|
Мод. Левицький. |
Без кінця-краю можна було-б назбірати помилок, що до лексіки; в цьому може перевіритися всякий, хто добре знає нашу мову, прочитавши уважно хоч одно число наших часописів: що-денних, тижневих і навіть місячників; про останні кажу „навіть“, бо до них можна ставити більші вимоги тому, що вони складаються не на-спіх, як щоденна ґазета, і беруть у них участь поважніші сили.
