Сторінка:Воля. – 1920. – Т. 4, Рік 2. – Ч. 1-13.djvu/171

Ця сторінка вичитана

Т. 4.

Відень, 23. жовтня 1920.

Ч. 4.

С. З-ко.

Рижське замирення й інтереси України.

Вже скілька днів, як між Польщею і Росією підписані умови про завішення зброї. 18-го ц. м. мали припинитися військові події на цілому фронті. На сході ніби досягнутий перший етап миру.

Але чи вірять і Польща і Росія в дійсність і тревалість цього миру? Чи вірять в цей мир, чи визнають його поневолені народи — сусіди замирившихся ворогів, чи вірять в цей мир, чи бажають його опікуни Польщі і претеденти на протекторат над землями б. Росії — Франція і Анґлія?

Негативна відповідь, власне, ясна вже сьогодня, на другий день після підписання прелімінарія.

На польсько-литовській сумежній терріторії продовжується оружна боротьба, недвозначно піддержана Польщею, за „право вільного самовизначення“ населення Вільно-Гродненського районів, як мотивував авантюру польського ґен. Желіговського прем'єр Вітос у засіданні Сейму.

Розуміється, що Польща, яка двома днями перед тим підписала договір, яким позбавлено всякого права на самовизначення населення України, Галичини й Білорусі, в справі Вільна стала цілковито на боці „самовизначившогося“ ґенерала.

Мінск занятий руськими військами ґен. Балаховича і Савінкова, власне під гаслами Вранґеліади. Тому глумом є об'ява цими силами незалежної Білорусі, тоді, коли ціле вранґелівське підприємство у Криму захоплене старими найчорнійшими царськими політиками і ґенералами, злійшими ворогами волі пригнобленних народів б. Росії, в тому числі і Білорусів.

Але реакція царська цілком призвичаїла вже собі методи „комуністичної“, і Вранґель б'є Лєніна його же зброєю, проклямуванням „незалежних федеративних“ республик, хоча і не „радянських“. Для України він вже припас панів „федералістів“ Моркотуна, Цитовича, Могилянського. Чим не подоба Раковському, Мануїльському, Любченко?