Отже, на мою думку, коли вже більшість урядовців органично нездібна відкинути геть ті канцелярські терміни, то треба хоч яко-мога скоротити й упростити їх. Замісць тої умовної єрархичної градації (рапорт подає менший до більшого, отношеніе пише рівний до рівного, предложеніе робить старший підвладному, предписаніе дає дуже великий дуже маленькому) обмежитись у нас двома словами: повідомлення і наказ. Щож до мови, то треба уникати нагромадження тих дієслівних іменників та будування довгих періодів: що простіша буде мова, що ближча вона буде до звичайної розмови, то лекше буде писати папери і розуміти їх, читаючи. Ось приклад:
- Представляя при цьому предложення Відділа відчуження об його рішенні в справі відчуження участка землі, належащой громаді с. Триліс з включенням в нюю участка казенного ліса, маю за честь покірно просити Вашего ув'язення (sic!) для негайного виконання цього постановлення, щоб не було припинення робот.
Оттакого нагородив чоловік. Мабуть думав, що поважніше та офіціальніше буде з тими предложеннями, рішеннями та включеннями. Є дві справжні перлини в цьому творі канцелярської музи: відчуження („отчужденіе“ — чому-б не витворити вже з нашого власний, власність — вивлащення?) і ув'язнення: не знав, як буде по нашому „заключеніе“, заглянув у словник Дубровського і знайшов ув'язнення. Слава тобі Господи! Так і вліпив — ничтоже сумняшеся. Вже про нещасну граматику нічого й казати: півтора десятка гидких помилок у 5–6 рядках; слово по слову перекладав, ні: перекалічував на хахлацьку мову московські слова, граматичні форми, навіть саму кострюбатість періоду, — тай утворив таке, що тільки плюнь.
Обдарував цим твором неньку-Вкраїну маленький канцелярський чухрай, що напевне вважає себе за великого знавця вкраїнської мови, бо вміє гарно співати „Гречаники“; держав його при собі начальник його, московський „фахавецъ“ із тих, що понастягав з Московщини Лизогуб за славного гетьманування Скоропадського, держав, як спеціалиста (!) для перекладів „на эту нелѣпую мову Грушевскаго, этого измѣнника общему дѣлу, подкупленнаго нѣмцами“ і т. д.
Ось ще уривки з докладу Українця (правника, як він себе називає, значить людини з вищою освітою) про становище в Одесі по весні р. 1920:
- … Денікінці, просто кажучи, втекли з Одеси з великим позором… Большовики на чолі з Осадчім… в останні дні… Мануільський іздав закон… через два тиждні… що такового (націон. питання) на Україні нема… Однако з перших-же днів і… по останні часи… …Останній час становище в Одесі… Галицькі частини, стягнути в район Бірзули, не в якім разі з большовиками не підуть… На офіціальном завтраку… за часи, большовиків… іми зараз-же буде доставлено в самий короткий срок… Між тим національний підйом не тільки в селах, но даже в Одесі… Проїзжая від Одеси до Жмеринки і пройди весь фронт мені в перший раз довелося… Саме головне… своїми средствами… Уряду найліпше буде істнувати в Одесі… приймає на увагу… нельзя не визнать і т. д.
Те-ж саме і з галицьким писанням. Иноді в галицьких та американських ґазетах (особливо в „Українському Голосі“) трапляються такі твори, що єдине про них можна сказати: їх треба перекласти на вкраїнську мову.
