._%D0%A8%D0%B0%D0%BF%D0%BA%D0%B0_%D1%87%D0%B8%D1%81%D0%BB%D0%B0.jpg)
| Т. 4. | Відень, 16. жовтня 1920. | Ч. 3. |
|
М. К. |
В одній промові у відповідь на інтерпеляцію в Палаті Громад про українську державність п. Льойд Джордж сказав, що він знає про боротьбу українського народу, як проти большевиків, так і проти инших ворогів, але що ще не прийшов час до вирішення питання про Україну, бо не зовсім ясно, за що там ведеться боротьба. Українське суспільство, на його думку, поділилось на дві течії — одна бореться за суверенність України, а друга за федерацію з Росією.
Так справа і представляється для чужинців, коли вони роблять спроби з'ясувати собі нашу боротьбу за визволення.
Дійсно ще три роки тому більшість українського суспільства мала своєю політичною програмою перетворення бувшої Росії у федеративну державу, в склад якої входила би і Україна. Але політичні події показали, що ця програма цілком не можлива до переведення в життя, бо російські керуючі чинники без ріжниці напрямів являються противниками справжньої федерації. Ми бачили, як перешкоджала так звана революційна демократія за часів Керенського заходам народів бувшої Росії творити державність на грунті цеї програми — хоч народи скликали були навіть з'їзд народів у Київі в осени 1917 р., як раз для вироблення практичних заходів в цьому напрями; ми бачили, як праві верстви російського суспільства за Колчака–Денікіна ставились до таких держав, як Дон та Кубань, котрі в принціпі не відкидали ще тоді можливости федеративного звязку з Росією, і нарешті ми знаємо, як переводиться в життя федеративна програма російськими комуністами. Росіяне всіх напрямів визнають федеративну платформу тільки, як засіб відбудовання Росії в бувших межах, як засіб панування їх над усіми иншими народами, як тільки нову форму експльоатації тих природніх богатств, що посідають бувші поневолені народи. А що найменше — вони хотіли би грати таку ролю в федеративний Росії, як Прусія в Німеччині.
Очевидно, що всім народам, які боряться за своє визволення, а особливо після того роспаду Росії, який відбувся, цілком не подорозі з російськими „федералістами“. І на протязі 1918 та 1919 р. майже всі народи, які ще в 1917 р. мали своєю програмою федерацію з Росією — стали на грунт суверенної державности. Однім з них вже пощастило вибороти свою державність, другі ще боряться, але федеративна програма для них вже мертве гасло, вже пройдений етап в боротьбі за свою волю.
