Їх було троє: чоловік, жінка та малий хлопець.
Чоловік сидів коло жінки. Хлопчина — проти них.
Кельнери бігали сюди й туди, люде сміялись, гуторили та дзвонили тарілками й вилками; музика гуділа; тільки при наших столиках було тихо.
Згодом вгорнула мене ще глибша втома та нудьга, — я вже задумав йти геть. Та зараз-же майнув передімною самотний та непривітний мій покій, і я залишився.
Несвідомо, сливе не відаючи про це, поглядав я на той столик проти мене; скільки раз робив це; бо роблю так завсіди, коли хочу забути свою власну турботу: я шукав її в других, певний в цьому, що її знайду.
Я зачав від жінки.
Вона вже не була ні молода, ні гарна, або краще — вона ніколи гарна не була; з'одягнена плохенько в темну хустку, сиділа вона на свойому місці якось чудно неворушно та вимушено, склавши руки в подолок та не опираючись об крісло. Вона наче застигла без руху, слухаючи музику мовчки, чуть схиливши головку. Але ось її рука здрігнулась, шукаючи на столі шклянку. І я помітив, що вона була сліпа.
Я забажав придивитись до чоловіка, що сидів поруч неї.
Він сидів, звернувшись лицем в мій бік, нахилившись до жінки. Говорив до неї, повний вогню, тримаючи руки на колінах, хоч не так спокійно, як жінка. Це була висока і дужа людина, з русявим волоссям та вусом, в невибагливому темному одязі.
Але й його спосіб сидження видавався мені дивно вимушений; а коли він потім несміливо і дуже обережно став шукати рук жінки і підняв голову, я побачив, що й він був сліпий.
А хлопець наскладав перед собою часописів з малюнками, переглядав їх, не турбуючися своїми сусідами. А те, що він разом з жінкою пив з одної шклянки, свідчило про близкість його до неї: він мабуть був її братом.
Ніхто не журився їх столиком: звідкиля ні один звук не плив в хаос гамору концертової залі. Музика грала одну річ за другою, а кельнері перебігали, ставляючи перед гостями нові повні шклянки.
Але мені самому стало ніяково так довго дивитися на сліпих; і я одвів очі від них.
Та через пів години я глянув на них знову і не всилі був погляду мойого відвернути.
Вони все ще сиділи так само, як і ранійш; та тепер чоловік тримав руки жінки в своїх. Він говорив до неї далі, а вона слухала пильно та трохи боязко всміхаючись. І її уста иноді тихо ворушились.
Він нахилився до неї ще ближче. Витяг руку з кишені і — закритий до половини столом — обережно одяг на палець жінки — золотий перстень. Я ще ніколи не бачив стільки глибокої
