Угорщини, мусять знов знайтися вкупі, щоб навязати торговельні взаємини і в той спосіб віддавати собі услуги, без яких обійтися не можуть. Зразу будуть заключені конвенції залізниці, транспортові, почтові і т. и. без політичних цілей на зразок міжнародніх порозумінь берненських і брюссельських, до чого приступлять також Румунія й Баварія, бо і їх вяже Дунай між собою. А що найважніща „життєва жила“, найсильніща єдність це — звязок транспорту, отож наслідки, легко предвидіти.
В самім центрі території, які перепливає Дунай, знаходиться Угорщина. Через те роль цеї країни мусить бути більша, чим це належалосяб їй по її величині і скількости населення. Цим проблємом займається др А. Поллєр у тижневику „Deutsche Stimmen“ (орґан для німецької політики, культури й господарства). А що угорський проблєм може легко стати тою бочкою пороху, яка скорше або пізніще вибухне й спричинить нову суматоху, — отож стоїть придивитися нюянсам цього проблему. „Австрійський канцлєр Реннер сказав співробітникові будапештенського „Аз Ест'у“ таке, що викликало негодування головного орґану віденських клерикалів („Reichspost“). Річ в тім: Реннер говорив про те, що Австрія домагається від Угорщини західної области (т. зв. „Heinzenland'у“), де багато німецького населення. Тимчасом цего домагається від Угорщини не Австрія, тільки Антанта, в дійсности „Гейценлянд“ це „данайський дар“ Антанти для Австрії. Так думає „Reichspost“ (а з нею й „N. Fr. Presse“). В дійсности — пише Поллєр — бажання Австрії сходяться в цім випадку з волею Антанти. Австрійські ж клєрикали не хочуть для Австрії „Гейценлянд'у , бо потребують його як лучника при Угорщині для своїх цілей.
Коли глибше вглянути в суть цего малого проблєму, то ясним покажеться, що для Австрії немає рації домагатися цеї теріторії ні в імя Антанти, ні на основі власних бажань, — тільки в імя на випадок свого злиття з великою Німеччиною. Бо коли цего не булоб, то справа „Гейценлянд'у“ упаде до справ малого значіння з тої простої причини, що тоді скорше чи пізніще прийде до нового звязку між давними краями Австро-Угорщини. А тоді розпреділення формальних границь між поодинокими областями не матиме інакшого значіння, як витягання Німців з хаосу східних народів. Таким чином західно-угорський проблєм це не проблєм австрійський, тільки загально-німецький. Бо тільки велика Німеччина може дати Угорщині таку рекомпензату, що вона не відчувалаб утрати тої землі. Зовсім подібно мається діло з деякими частинами Тиролю, які Італія малаб інтерес відступити великій Німеччині, але не малаб жадного інтересу відступати що не будь малій Австрії.
Угорщина без підпертя з боку Великої Німеччини не може тривало удержатися: її роздавлять сусідні народи. А з другого боку Німеччина має інтерес в тім, щоб Угорщині знов припала Словаччина. Чому? Бо центр дунайських теріторій бувби тоді получений з її Шлеськом безпосередно. Під умовою, що німецька Австрія буде цілковито злита з Німеччиною може Німеччина підпирати Будапешт не тільки як центр будучої „Дунайської Антанти“, але навіть як столицю — Габсбурґів, влада яких розтягаласяб і на инші збалканізовані тепер народи, що живуть на схід від лінії Одерберґ-Фюма. Та сама умова має значіння також у відношенню Німеччини до Італії й Чехії. Будуча незалежність Чехії можлива тільки при порозумінню її з Німеччиною, на що вказує вже ґеоґрафічне становище Чехії. Коротко кажучи: лінія Одерберґ-Фюма ділилаб сферу інтересів. Народи, що живуть на схід від цеї лінії, можуть лучше розвиватися в звязку між собою, чим у відокремленню. Але для створення такого звязку треба вибрати міцний осередок. А до цего столиця Мадярів, які мають вироблену сильну „волю правління“, надається більше, чим столиця слабовитої Австрії.
Нерозумно булоб, вертати до давного звязку, в який крім Угорщини входилаб німецька Австрія й Чехія. Бо тоді ті три народи тільки з'уживалиб марно свої сили на взаїмну боротьбу о першенство і провід в тій федерації. Німці малиб оправдану претензію на це ізза своєї найбільш зрілої культури, Чехи й Мадяри ізза свого міцного національного почуття, Мадяри ще крім того ізза своїх дипльоматичних здібностей. Але жаден з тих народів не мігби взяти трівкої пе-