щоби викувалась у нас така національна дисціпліна. Український народ на Наддніпрянщині колись багато терпів од Поляків, але раз трухнув так, що завалив Польську Державу, але попав у нову неволю, бо не вмів цієї дисціпліни. Тепер знову жорстока практика історичного життя, на якій він учиться цій дисціпліні, а з'окрема — шанувати вагу владної самостійности державної, проти якої (самостійної державности), до речі, Ви „можете багато дискутувати“, як самі пишете.
Я погодився-б з Вами, „що акту повного визволення не доконають ці провідники, які ним тепер кермують“, але не через те, що вони „здебільшого злобний боляк, який затроює народній орґанізм“, як Ви чемно і по европейськи висловлюєтесь і про багатьох світлих діячів нашого національного відродження (да буде це Вам відомо!), а через те, що державну справу ратують одиниці, а тисячі і десятки тисяч із закутків із темряви, без слави, чести і без імени, живцем ховають цю справу та й ногами прибивають та ще й жалібної співають, що вони віри в відродження України не втеряли…
До проявів такої діяльности деструктивних і недисціплінованих темних елєментів нашого національного досвітку належить в значній мірі і Ваше письмо, пане опоненте. Я не кажу належите Ви, бо Ви — анонім.
Що-ж до Галичини, то очевидно, що вона як йшла своїм шляхом, так і буде йти. І що вона зробить на своїм власнім шляху, те буде і на користь загальнонаціональній справі. Тілько треба, щоби політичні шляхи Галичини не перетинали шляхів Наддніпрянської України. Отце тілько й мав я сказати, а що мій опонент приписує мені поради Галичанам погодитись з своєю судьбою, не дразнити Поляків, а дати людей, військо, — це єсть вигадки мого опонента. Я вважаю, що такого пожертвування не можна жадати, навіть говорити про нього не годиться.
Єдиний мінімум, що вправі Наддніпрянська Україна жадати од свого дисціплінованого П'ємонту — це ясне опреділення відносин до Наддніпрянської України і при тому так, що-б не піти перехресними стежками.
Одповіді на ці основні питання нашого відродження мій опонент не дав, крім стипуляції, тому його критику, на жаль, приходиться вважати що найменше зайвою.
Відень, 4. липня 1920.
|
Орест Даскалюк. |
Загальна европейська фінансово-економічна сітуація являється зараз продовженням тих хаотичних відносин, які повстали в наслідок цільковитого розстрою старої Европи. Вже самі бюджети головніших держав свідчать про ті летальні хвороби, які зараз накинулися на державні організми. Сам факт, що в Франції припадає на особу, як пайка державного довгу величезна квота 5000 золотих франків, в Англії 4300 зол. фр., в Бельгії 2600 зол. фр., в Італії 2300 зол. фр., в Німеччині мабуть (по установленню воєнного відшкодовання) 7000–9000 зол. марок — представляє таку картину трагічного поневолення Европи, що всяка надія на нормальне виздоровіння її мимохіть зникає.
Обрахунки міністрів фінансів в всіх державах відзначаються оперованням мілярдових цифр такої висоти, що звичайний горожанин не приймає їх инше, як тільки вухом. Загальний довг Франції до кінця 1919 р. виносив прим. 207 міліярдів франків, загальний довг Німеччини з початком ц. р. 213 міліярдів марок, а виноситиме з кінцем р. 1920 поверх 265 міліярдів марок? Коли дочислити до
