адміністрації Східної Галичини і справа військової орґанізації, — що були вже передше підготовлені Народним Комітетом.
Дня 28. жовтня 1918 р. прийшла відомість з Відня, що президія Української Парляментарної Репрезентації робить всякі можливі заходи, аби виєднати від центрального австрійського правительства передачу державної адміністрації Східної Галичини в руки Української Національної Ради, та що дотичний акт має бути окремим курієром в найближчих днях пересланий до Львова.
Делєґація Української Національної Ради у Львові радила дальше, вижидаючи державного акту з Відня. З'осібна вирішила делєґація: начерк орґанізації української суспільности і спосіб перейми державної адміністрації краю, справу апровізаційного уряду та одобрила плян сотника Дмитра Вітовського про обняття команди українського війська у Львові, то значить Українців, що служили в австрійській армії і під той час були при війську у Львові (в числі понад тисяч людей).
Але заповіджений державний акт не приходив з Відня, а натомість прийшли такі вісти, що полудневі Славяне проголосили свою югославянську державу і відлучилися від Австро-Угорщини, так само Чехи, а Поляки впровадили в Кракові польску комісію ліквідаційну, що обняла державну адміністрацію Західної Галичини, та що отся комісія має 1. падолиста 1918. р., прибути до Львова, аби тут обняти також адміністрацію Східної Галичини.
Цим затрівожена делєґація Української Національної Ради у Львові постановила в тім рішаючім моменті, з конечности переняти на себе права і обовязки цілої Української Національної Ради і вислала дня 31. жовтня 1918. р. своїх представників до австрійського намісника Галичини ґрафа Гуіна у Львові з жаданням, аби він передав державну адміністрацію Східної Галичини Українській Національній Раді у Львові.
В полудне тогож дня явилася депутація Української Національної Ради у намісника під проводом голови дра. Костя Левицького. До цеї депутації входили: Пп. др. Сидір Голубович, Вол. Сінґалевич, о. Ал. Стефанович, Іван Кивелюк, др. Степан Баран і др. Льонгин Цегельський.
На узасаднення нашого жадання представлено намісникові отсі причини: право самовизначення українського народа, що вважає Східну Галичину своєю національною областю та покликав до життя Українську Національну Раду як свою конституанту, аби виконала його іменем право державне на цій области; — дальше цісарський маніфест з 16. жовтня 1918. р. що узнав отсе право, — та небезпеку, яка грозить українському народові від Поляків, що взяли вже у свої руки Західну Галичину і незабором хочуть також забрати Східну Галичину.
