Директор був добра людина, сам мав дітей і, видко, пожалів він хлопця, бо на останку сказав:
— Слухайте, Кудрицький: переведіться ви кудись в иншу ґімназію, але покиньте оте читання, а держіться тільки науки, бо побачите, що і ґімназії не скінчите, і опинетесь там, де козам роги правлять.
Авакум росказав нам про це, і для нас це було справжнє горе. Ми ніяк не могли догадатися, звідки і як про це директор довідався, але якось довідався.
Кам'янецька ґімназія мала "погану" політичну репутацію: з неї вийшли, як я вже здається сказав, такі революціонери, як Дебагорій-Мокрієвич, Малавський, Стародворський. Після березоля р. 1881, коли почалася реакція і гноблення всього живого в царській Росії, звернули увагу і на такі провінціальні непевні закутки. Ще як був у ґімназії Авакум, де-які батьки остерегали своїх дітей не водитися з ним, бо він "до добра не доведе". Серебрієва тітка, зо слів свого брата, казала нам якось:
— Краще, хлопці, приходьте ви до Серожки на ґіґанти; од цього вам лиха не буде, а з тим Авакумом не водіться: він, побачите, скінчить на шибениці, а вам од тої компанії з ним тільки лихо буде.
Що правда, Серожа до "тої компанії" не належав.
Але добре зерно, що посіяв між нами Авакум, не пропало марно: і без його ми собі збіралися, обмінювалися книжками, що їх добували, де могли. Через Авакума таки ми познайомилися з бібліотекарем публічної бібліотеки, що давав нам книжок "Дѣло", "Отечественныя Записки" (бо учням не дозволялося брати книжки з тої бібліотеки) і добули ми собі й Чернишевського "Что дѣлать?" і переписали собі його; ходив по руках і мій переклад Бюхнерової "Сили й матерії", — одно слово — жили ми розумовим життям і живились усім, що тільки пощастило кому добути. Чимало добрих порад, а иноді й книжок, додав нам учитель Фільварецької школи Модест Філіпський, сам колишній учень Кам'янецької ґімназії, якої не довелося йому скінчити.
Про Авакума Кудрицького ми чули, що він був у Немирівській ґімназії, але й там не дійшов до кінця, а мусів перевестися кудись далі, здається, у Кишинівську ґімназію.
Знов зустрівся я з ним пару разів у Київі, коли був уже в університеті, але ті зустрічі були випадкові, бо ми були на ріжних факультетах: я на історико-філолоґічному, Авакум на медичному. Сказав він мені тоді, що тяжко довелося йому працювати, бо ґімназійний атестат він мусів собі добувати екстерном: ні до якої ґімназії його приймати не хотіли. А за тих тяжких часів екстерном добути атестат — це було геройство: з сотні ледве добувало його 2—3.
Я збірався піти до нього на вказану адресу, але коли нарешті пішов, то довідався, що його були арештували, і він кудись із Київа подівся.
Через скілька літ, коли я вже був на медичному факультеті, в розмові з одним товаришем, що перевівся у Київ з Казанського університету, я випадково довідався, що Авакум Кудрицький студіював медицину і в Казані, куди перевівся не з Київа, а вже з Дерпту.
— Добряща душа! — казав той Казанець; — сильна натура; але довелося йому більше часу провести в тюрмі, як в університеті. Либонь і з Казані він кудись помандрував, але куди саме — не знаю.
