|
Мод. Левицький |
Кінець 70-х і початок 80-х років минулого століття — то була підготовча епоха для тих людей, що в початку біжучого століття брали активну участь, як дозрілі громадяне, в революціях 1905 і 1917 рр.
За тих часів то була ще шкільна молодь, здебільшого — діти "шестидесятників“ тобто діячів епохи "великих реформ“, і вже від батьків своїх, де-що чули ті діти, чули про "народ“, про потребу служити йому, сплачувати йому свій борг — і в наших дитячих головах (я тоді вчився у Камянецькій ґімназії) виникали ріжні питання: який то борг? Чому ми винні його народові? А коли винні, то скільки? І як ми маємо сплачувати той борг? І шукали дитячі голови відповіді на ці питання, а ту відповідь не завжди лехко було знайти; иноді відповіді бували ріжні, иноді суперечили одна одній, а дитячий розум доштукувався деж таки правда? — бо дитина щиріше за дорослу людину шукає правди, чистої, голої, без компромісів. А життя висовувало раз-у-раз нові пекучі питання. То була епоха численних замахів на царя Олександра II; трохи не що року мали ми несподівання: приходимо в ґімназію, а нам кажуть: "уроків не буде; ідіть у церкву на молебінь: "чудесное избавленіе“ і т. д. Ми щиро раділи не тому, що сталося те "чудесное избавленіе“, а тому, що уроків нема, і йшли на молебінь, а потім збіралися десь "на валах“ (руїни "турецької фортеці") або в полі за містом і міркували: чого це ті "покушенія“ бувають? Адже-ж кажуть, що царь добрий, дав волю народові, що був у кріпацтві, то за що-ж хочуть його вбити? Бували і qui pro quo через нерозуміння де-яких московських слів: "злодѣй“ (так звали офіціально Каракозова, Соловьова і терористів 1 березня р. 1881, що таки вбили царя) —ми розуміли, як українське злодій; потім ми довідувалися, що то не злодії і не хотіли вони обікрасти царя, і це знову викликало в наших головах цілу низку нових питань. Шукали ми відповіді на ті питання у батьків, — але часи були тоді люті, тяжка реакція, і батьки боялися говорити на такі теми з недолітками. А відповідь: "ви ще малі, ви того не зрозумієте; от краще вчіться“ — нас ані трошки не завдовольняла, не заспокоювала, а ще гірше роспаляла те шукання правди, вияснення "суті“ тих подій.
Після вбивства Олександра II почалася ще гірша реакція і переслідування "соціалистів“. Цього слова ми не розуміли, але бачили, що його вимовляють
