Т. 3.
Ч. 1.
Відень, 3. липня 1920.
|
В. П. |
Сьогодня скінчився рік з дня народження нашого тижневика.
Тяжкі матеряльні, а ще тяжчі моральні перешкоди подолали ми за цей рік. Росіяне засновують за кордоном часопись за часописью. Скілька ґазет в Парижі. Скілька в Празі. Цими днями почне виходити дві щоденних нових російських часописі в Берліні. А ми — з претензіями на самостійність — ледви дотягли до року один технично-грамотний тижневик на чужині. В тяжких муках родився він. Ще в тяжчих істнував та мусить істнувати далі. За рік він підтримав багато безробітної інтеліґенції. „Воля“ не була і не є партійним орґаном. Ми давали змогу на її сторінках висловлюватись всім, хто приходив до нас з чесним заміром, з щирим серцем. Ми старалися, щоб „Воля“ була парляментом громадського голосу, рупором громадської совісти. Нам закидають помилки. Не грішить тілько той, хто нічого не робить. Нам закидають і зараз жовчність нашої критики. Але жовч є великий дезінфіціруючнй фермент. Без неї в орґанізмі починаються гнилостні процеси. Жовч убиває гнилостних бактерій. Багато їх трупів на нашій душі. Але совість наша перед нацією чиста. Колиб був громадський орґан тут або там на Україні — парлямент, сталий уряд, преса, — миб не брали на себе сміливости тут на чужині роскривати національні рани. Але коли того орґану майже не було — ми мусіли взяти не себе ініціативу чистки Авгієвих стань. Тепер навіть ті, хто найбільш нам докоряв за різкість тону — наші ідейні вороги, в далеко більш різкому тоні повторюють нашу дезінфіціруючу роботу.
Але нищачи нездорові елєменти, ми увесь час кликали до єдности, до консолідації здорових національних сил во імя загально-національних інтересів.
Новий рік застає нас знов „перед розбитим коритом“: Українська державність волею судьби знов перетворилась в фікцію. Але це нас не страшить. За рік нашого істнування наша національна справа у всіх галузях свого життя зробила колосальний крок вперед. Нації, як і люде, не знаходяться „під лопухом“.
