торіяльної самоуправи на наших національних областях австрійської монархії та підчеркнули, що до цього веде відлучення Галичини і Володимирії (Східної Галичини) від вел. князівства Краківського з. Освєнцімом і Затором (Західної Галичини), а коли Австрія цього не хоче чи не може зділати, то наша дорога іде не до Варшави, але до Київа! Вкінці, ми заповіли, що супроти безрадности правительства самі мусимо думати про виконання думки самовизначення і тому покличемо до життя конституанту, що вирішить про основання української держави з усіх українських областей австро-угорської монархії.
Отсе був вступ до дальшого виступу Української Парляментарної Репрезентації.
Українська Парляментарна Репрезентація у Відні.
В дні 10. жовтня 1918. р. відбулась нарада цілої Української Парляментарної Репрезентації у Відні. Тут явилися: члени палати панів митрополит граф Шептицький і міністер др. Горбачевський та всі українські посли парляментарні з Галичини і Буковини.
По рефераті п. дра Евгена Левицького про сучасне політичне положення в Австрії вивязалася оживлена дебата, в котрій піднесли всі бесідники, що тепер приходить історична хвиля, в якій також остальна часть української нації, Українці австро-угорської монархії, будуть мати спромогу свобідно і успішно виконати своє право національного самовизначення. Рівночасно відкинено з обуренням, посягання реґенційної ради в Варшаві за українською Східною Галичиною. Вкінці, ухвалено одноголосно, скликати на 19. жовтня 1918. р. до Львова мужів довіря зі всіх українських областей Австро-Угорщини і на цім національнім зборі покликати до життя: конституанту під назвою Української Національної Ради, що буде управнена виконати і перевести право самовизначення українського народа на його областях.
В склад конституанти призначено: членів палати панів української народности, українських парляментарних послів, українських соймових послів і по трьох представників українських партійних управ з Галичини і Буковини.
Цісарський маніфест до народів Австрії з 16. жовтня 1918. р.
В голосах преси що раз більше помічується домагання, що на підставі права самовизначення належить признати націям право, аби вони самі державно уладжувалися.
Цісар Карло покликує до себе президії парляментарних клюбів, аби вислухати їх жадання. Цісарська авдієнція нашої
