Сторінка:Воля. – 1920. – Т. 2, Рік 2. – Ч. 1-10.djvu/296

Цю сторінку схвалено

На жаль на перешкоді до такого тісного союзу є імперіялістичні тенденції в деяких польських керуючих колах суспільства. Але нам здається, що в будуччині великі держави через Мирову Конференцію та Ліґу Народів могли би залагодити ті територіяльні спори, які маються поміж Литвою, Білорусією та Україною з одної сторони і Польщею з другої.

Нині-ж, коли ми всі поставлені перед ділємою: чи відбудовання Росії, чи її роспад — необхідно всім державам фронтом єдиним станути спільно з Польщею проти Росії, щоб принаймні хоч військовою силою добитися вирішення в недалекій будуччині проблєми Східньої Европи на основі самовизначення народів.

Ми пригадуємо, що в Парижі на протязі всього 1919. р. істнував бльок делєґацій на Мирову Конференцію від усіх національних республик, і цей бльок нераз виступав спільно на конференції в обороні суверенности всіх тих держав. Отже завданням українських дипльоматів є дуже велика і почесна роля добитися орґанізації військового союзу всіх держав від Балтику до Чорного моря.

Я пригадаю, що літом 1919. р. в Парижі деякі румунські і польські діячі робили спробу орґанізувати балтійсько-чорноморський союз і запрошували до нього і представників всіх національних республик. На жаль тоді з ріжних причин до такого союзу не прийшло.

Але тепер військові події на Сході Европи і міжнародня політика конче вимагають його орґанізації, бо тільки цей союз буде реальною ґарантією будуччини всіх держав, що мають до нього вступити, і тільки через нього Ліґа Народів примушена буде прийняти в свій склад всіх участників балтійсько-чорноморського союзу народів на рівноправних умовах.

Можна з певністю сказати, що утворення цього союзу остаточно ліквідує в Польщі тенденції деяких польських реакційних феодальних та промислових кол порозумітися з подібними-ж Росіянами коштом своїх сусідів, як також проєкти инших ґруп суспільства до приєднання до Польщі українсько-білоруських та литовських земель на федеративних підставах.

Балтійсько-чорноморський союз примусить польські керуючі кола стати на шлях щирої підтримки суверенности своїх сусідніх держав, щоб спільно з ними нарешті утворити такий мур, який зупинив би назавжди і войовничий російський імперіялізм.


Степан Рудницький.

До основ українського націоналізму.
3. Поняття нації.

Що таке нація — самостійний нарід — старався я зясувати десять літ тому назад в другому томикові моєї ґеоґрафії України. Такий короткий час від цеї хвилі до нині, а прецінь як змінилися погляди на єство нації! І як вони пішли саме в цьому напрямі, який я тоді вважав з антропоґеоґрафічного боку одиноко оправданим! Коли ще десять, двайцять літ тому назад поняття нації було загалом імлисте, коли перед усього акцептовано державність і політичну самостійність, коли навіть визначний антропоґеоґраф Рацель говорив, що нація це нарід у політичній самостійности або здібний до неї, і тільки Кірхгофф несміло ставляв побіч „державних“ націй так названі культурні нації, коли вислови Ренана про „ésprit général“ і „plébiscite per-