Хто-ж, скажіть на милость, „чесніщий з собою“ — Ви і Ваші Порші, — чи ті, кого Ви дружно грязю зараз обливаєте?
Ви зараз „чесний з собою!“ А де Ви були в липні, серпні, вересні, коли люде справді „чесні з собою“ старались врятувати Україну від Темницьких, Поршів, Жуків, Васильків, старались спасти українську справу від наслідків Вашої руйнації, жертвуючи власним здоровлям і життям, летіли на Україну. Ви їх підтримали Вашим словом і ділом? Ні, Ви тоді роскошували в найкращих курортах, бенкетували з Поршом, Темницьким, Жуком в найліпших ресторанах. І тоді тілько, коли розпочате Вами діло остаточно провалилось, Ви відхрестились від нього і виступили в новій ролі і почали знову з Ваших дурниць 1919. року. Коли вірити Святому Письму „навіть пес не вертається на блевотину свою“, а Ви не тільки „вернулись“, Ви бабраєтесь в ній, розмащуєте на сторінках Вашої „Доби“. Бо що таке Мартоси, Порші, Швеці як не Ваша „блевотина“?…
Ви „чесний з собою“, зруйнувавши власну державу, Ви в момент видимої перемоги большевиків перекидаєтесь в їх стан. Для чого?
Знаєте, що мене найбільше вражало в наших земляків Українців за 15 літ життя мого в Петрограді? Їх безмежне хамство, повна відсутність національної самоповаги.
Майже всі лакейські посади при дворі, майже всі поліцейські місця в столиці були обсаджені нашими „землячками“. В петроградських канцеляріях наші земляки були найбільше виносливими віслюками. Ніхто не нищив так національної душі, як ці лакеї і хами. Ось таким „репрезентантом“ нації виступаєте зараз і Ви… тілько на послугах большевицьких самодержців…
Ви — „чесний з собою!“…
І тому бєте Петлюру — Вашого особистого ворога. Б’єте в імя національної справи так, як в байці Крилова „прислужливий“ ведмідь зганяв каменюкою муху з лоба сонного пустельника: муха полетіла, а той на віки заснув…
Крилов казав:
— Услужливый дуракъ опаснѣе врага!…
Що таке Петлюра! Тілько муха на лобі не проснувшогося великого народа. Большевики приспособили Вас в ролі прислужливого „чесного з собою“ городового, що-б зігнати „муху“ в надії, що Ви доконаєте і Україну: вони не помилились би, як би Ваші каміння були смертоносні для українського народу. Але від цього Бог милує…
Ви — „чесний з собою!…“
Але разом з тим Ви сватаєтесь то до Коппа, то до Раковського, то до Лєніна, то до Затонського: посилаєте до них аеропляни, їдете самі, щоб задушити повстання яке виникло на Лівобережній Україні проти большевицьких бандитів, залити його кровю наших робітників і селян. Вас ніхто не приймає. Над Вами згнущаються. Вашим посланцям, старим — і „сѣдиною убѣленным“, „в бороду плюють“…
А Ви, як віслюк, прете по своїй лінії… Вибачте, але Ваша чесність з собою мені трохи нагадує позицію тої „красавицы“, про котру большевики пісню склали:
Ой стою я на крыльцѣ,
Слезы капають:
Нихто замужъ не береть,
Только лапають!…
Ви — „чесний з собою!…“
