Т. 2. Ч. 7—8
Відень, 12. червня 1920.
|
Віктор Піснячевський. |
…Я щасливий з того, що мої переконання
не розходяться з моїми ділами. В. Винниченко.
»Tout discuter, tout simplifer, tout
essayer, tout vérifer: voilà le règne
de la liberte«.
Добродію!
Ви звернулися з відкритим листом „до клясово-несвідомої української інтеліґенції“. Де Ви зараз — Аллах відає! Одні кажуть, що Ви щасливо „прослѣдовали“ в Москву, другі розповідають, що Ви разом з Раковським подавляєте протибольшевицькі повстання українських селян та робітників на Лівобережжу; треті кажуть, що Ви повернули з Берліну і спокійно кейфуєте в Карльсбаді. Для мене це не важно, де Ви власне пробуваєте. Коли Ви розпорядились надрукувати того листа після Вашого відїзду з Відня, Ви сподіваєтесь мабуть, що хтось Вам відповість. І я відповідаю не як „клясово-несвідомий“, а як український чорноробочий журналіст, звичайний український інтеліґент, котрий, Ви знаєте, що за 15 літ не відступив з національної дороги ні на крок і далі буде йти тим же шляхом. Нагадую Вам, що ніколи не належав до Ваших приклонників як белєтриста, а ще менше як політичного діяча. На протязі майже десятка років, коли Ви писали свої оповідання, я міг в часі вільнім від тяжкої наукової праці дозволяти собі читати тільки аристократів духа — Толстого, Достоєвського, Ґоркого, Анатоля Франса — моїх найулюбленійших письменників. Після них Ваші твори здавалися мені пародією то на Арцибашева, то на Ґоркого, то на ще кого небудь. Останні-ж Ваші публіцистичні твори — „Відродження нації“, писання в „Новій добі“, — роблять на мене цілком прикре вражіння. Вони нагадують часи старечої прострації і занепаду Толстого, коли він вдався в містицизм. Але Толстой мав десять талантів і тяжко працював над собою, давши передтим світовій літературі ґеніяльні твори. У Вас було три таланти. Та й ті Ви заздалегідь закопуєте в землю. Ваші художні праці завсігди мали відбитку неохайности, необроблености. В їх руді треба було шукати іскру Божу. А Ваша
