На один момент треба при цім конче звернути увагу. Цю боротьбу за самостійність свого народу він принціпіяльно широко обґрунтував на своїй давнійшій фільософії людяности і хоч це вузьким націоналістам може видатися навіть парадоксальним — на космополітичних засадах національної рівноправности і випливаючого з цього права т. зв. малих та поневолених народів на повну незалежність, що, на думку Масарика, — є передумовиною справжнього поступу та демократизації людства…
Чеський нарід доперва тепер починає розуміти і оцінювати безмір значіння справді велитенської праці Масарика для його добра і щастя. Він добачає врешті як цей прононсований національний „єретик“ протягом майже сорок літ невтомної і безупинної систематичної праці, науково обґрунтованої на історичному досвіді минувшини та на розумному передбачанню можливої майбутности, заложив непожитний фундамент під сьогоднішню державну будівлю чеської самостійности.
Було та є великим щастєм чеського народу, що в критичному періоді всесвітньої катастрофи проводарем його стала людина з таким політичним ґенієм, широким світоглядом і науковим досвідом, як Масарик.
Є не меншим щастєм, що ліквідація війни у Чехословаччині діється під певним та розумним його проводом. В чеському народі курсує лєґенда, що Масарик буде жити, доки нарід його потребуватиме. Сам він перед десятьома роками висловив думку, що доживе до вісімдесятих роковин.
Можемо отже висловити надію, що протягом восьмого десятка свого життя Масарик довершить і зкріпить монументальну будівлю свободи і незалежности чехословацької держави та народу.
Прага, 19.–21. березня 1920.
|
М. К. |
Налякане виступом Польщі проти Совітської Росії російське громадянство як за кордоном, так в самій Росії роспочало широку акцію в тому напрямі, щоб єдиним фронтом вкупі з большевиками виступити в обороні своїх імперіялістичних змагань. Таким чином російські комуністи все більше націоналізуються, а монархісти погожуються спільно працювати з тими людьми, проти яких вони боролися вже більше двох років. Отже російське суспільство правильно оцінює теперішню боротьбу польсько-української армії проти Совітської Росії. Мені здається, що ми доживемо ще і до порозуміння з большевиками тих останків денікінської армії, які знаходяться в Криму, на Балканах і Малій Азії.
І навпаки поміж українським суспільством ми констатуємо тепер повний розбрат і такі сварки, які були в минулім році поміж Росіянами, що не визнавали одні Колчака, другі Денікіна, треті ні того, ні другого і т. д. Результати такого становища суспільства очевидні. І коли українські політичні партії та ґрупи не зуміють знайти одну принаймні тимчасову плятформу, обєднавшися коло якої можна було-б спільними силами утворити правильно орґанізовану владу, державний лад і армію, то справа української державности загине.
Російське суспільство вже нині поширює скрізь ту думку, що Українці один другого ненавидять, не визнають, і що власне ні з ким Антанті, а також самій Польщі розпочинати якісь серйозні заходи. Росіяне без ріжниці партій звичайно будуть старатися посварити українське громадянство з Поляками, як це провокацийно вони зробили в 1918 р. після приходу Німців на Україну.
Так частина з них співає нині про те, що вони нічого власне не мають проти ідеї української державности, але не можуть погодитись з тим, що ми пішли з Поля-
