мою незалежною совітською республикою, злученою (?) з російскою республікою на засадах федерації, чи зіллятися Україні з Росією в одну совітську республіку?...“
За два роки нашого самостійного істнування ми одвикли од такої постановки питання. Особливо грізним memento'm зазгучала перша можливість: „зіллятися з Росією.“ Думаю, що не одному з нас прийшло на гадку, що в цій, висловленій Лєніним можливости — виткнулося шило старого московського імперіялізму із революційно-комуністичного московського мішка.
Адже-ж не даром Лєнін сидить в Кремлі, низькі і темні стіни котрого були німими свідками і слухачами нашептів і вивертів, замислів і хитро-дипльоматичних інтриґ кількасотлітньої старомосковської політики, яка протягом століть пляновно і послідовно „збірала“ до купи „розсипану храмину“ руських земель. В тих темних хоромах у постілі“ „Тишайшого“ у 50 роках XVII. віка вірішувалася на довгі віки і судьба великого і вільного українського козацького народу.
тепер новий коронований революцією самодержець „всеа Руси“ ясно формулує завдання своєї політики „слиться в єдино“, прикриваючи це для „прелесті“ вивертами про федерацію і навіть про самостійність (очевидно „вплоть до отдѣленія“).
А метод цеї політики указаний: в орґанізації української армії большевиками, при чому не забувається сказати, що „з огляду на те, що велика кількість зброї перебуває в руках кулацьких і контр-революційних елєментів, що веде замість диктатури працюючих до істнування бандитського кулацтва, головнішим завданням радянського будівництва на Україні є відібрання цеї зброї і зосередження її в руках робітничо-селянської червоної армії.”[1]) (Чиєї?)
Справді, чого добиваються своїми заходами мудрі московські політики.
Ми знаємо, що большевики добрі орґанізатори: на анархічно-революційну свою територію вони не допустили своїх ворогів, а натомість роблять офензиву і на инші теріторії; без місій і комісій і дипльоматичних представництв воні добиваються визнання своєї совітської державности. — (Ми, маючи всі атрибути державности, як в приличних домах, не могли навіть частини теріторії попевне за собою закріпити.)
Але найбільше проявився орґанізаційний хист нових російських самодержців в орґанізації армії. Армія большевиків давно уже має прикмети старої російської армії: вона дисциплінована і орґанізована старими російськими ґенералами і новими німецькими інструкторами. Вона складена на принципу примусової (а не добровольчої, як у Денікіна, Колчака, Юденіча) служби; вона змішана в національному змісті. Остається це останнє поширити на Україну, та й годі, бо Естонці,
- ↑ „Воля“ 1920. p. Т. I. ч. 4. ст. 196.
