білізації українські частини, переважно озброєні, розійшлись по рідним оселям.
Коли ми чуємо тепер про успіхи повстанців, про їхню переважно орґанізованність по більшій части дисциплінованість, то нас це не дивує, бо повстанці — то розпилені вояки з тої трьохміліонової (по меньшій мірі) української частини російської армії, які присилали своїх представників на третій військовий з'їзд.
Нагадавши читачам, що наші повстанці так рішучо скинули владу Німців і гетьмана, так енерґійно і успішно боролись проти большевиків і так непоправимо підкосили сили Денікіна, мені і хотілося оптимістичним констатуванням факту, що на Україні ніхто, крім Українців, не утримаеться, і закінчити цей невеличкий історичний нарис. Так же кінчають свої розмови не лише скромні журналісти, а иноді великі українські політичні діячі і дипльомати. Правда, десь далеко ворушився червяк сумніву, щоб на „Шипкѣ“ все було спокійно, і мимоволі приходило може й грішне порівнання нашого лихоліття з тим далеким часом, коли на наших степах ще жили Скити. Адже-ж і в скитській країні ніхто не міг утриматись, і з позором одступив і такий могутній завойовник, яким був перський царь Дарій. Бо мала-ж утіха в тому, що в нашій країні ніхто не можить утриматися, — за те приходять і большевики і Німці, і денікінці і знов большевики, і знов денікінці і знов большевики в третій раз. І ці орди грабують, палять, вивозять майно, точать кров нашого народу. І не видно цьому гореві кінця і краю.
Хотілось цей нарис закінчити і тим тверженням, що після повалення Юденіча, Колчака і Денікіна на території бувшої Росії нема такої сили, яка би могла відновити стару Росію, — другими словами відновити стару російську армію з її анаціональним складом, надзвичайно строгою військовою дисципліною. Бо яка-ж сила могла би знову українського (або иншого) селянина, тепер озброєнного повстанця, примусити вернутись до російських полків і ростопитись в єдиній російській армії?
Отже, раз на Україні ніхто не утримається, крім Української Національної влади, раз на території бувшої Росії немає сили, щоб могла відновити стару російську армію, — ergo — незалежність новоутвореної Української Народньої Республіки „на разі“ забезпечена.
Та останні відомости з України не дають місця для оптимістичних висновків.
Маю на оці 1. лист Лєніна до українських робітників і селян[1]) і 2. заходи большевиків до орґанізації української армії. Українського " читача не могла не вдарити боляче та „трилєма“ Лєніна, де він у свойому листі говорить про право України вирішити свою майбутню форму державного істнування: „Вирішити питання, чи зіллятися Україні з Росією, чи залишитися незалежною, чи бути в федеративнім звязку має — рішити і т. д.“ а перед тим: „чи бути Україні окре-
- ↑ Надрукований у „Волі“ 1920. р., т. I. ч. 3. ст. 128—129.
